Інна Богословська: “Щасливий той, хто не пам’ятає імені президента”

Інна Богословська – людина енергійна і небайдужа. А ще вона відома тим, що завжди намагається знайти нестандартні підходи до рішення самих складних завдань. Зараз Інна Германівна не має відношення до влади, і це дозволяє їй по-новому дивитися на проблеми українського суспільства. І схоже, вона знайшла несподіваний рецепт подолання цих проблем. Зацікавившись цим, редакція «АиФ» вирішила запросити Інну Богословську в гості, щоб довідатися про її ноу-хау докладніше.

Вид зсередини та знизу

– Інна Германівна, чим був ваш похід у владу?

– Щільним знайомством. Якщо ти збираєшся щось міняти – ти усе ж таки повинен це побачити зсередини.

Відразу пригадується критика на вашу адресу: мов, прийшли, подивилися, потім обтрусили долоні та пішли.

– Після того, як я пішла все, що я говорила, через кілька місяців повторили президент, парламент та прем’єр-міністр. Всі мої прогнози підтвердилися. Із професійної точки зору мені це приємно. Сумно, що ми вчасно не змогли стримати запал пана Азарова.

– Куди була спрямована ваша енергія після того, як ви залишили Держкомпідприємництво?

– Я зараз президент Фонду «Віче України», що займається створенням того, що прийнято називати цивільним суспільством. Воно ж зверху не будується, а починається із самовизначення самих громадян. Ми пам’ятаємо, що на початку відновлення цивільної свідомості консолідуючої чинності набрав Рух. Він почав консолідацію суспільства навколо ідеї незалежності, 10-12 років вона була ідеологічною основою, що рухає суспільство та державу. Але тепер ідея вичерпана. Що ж далі?

– І ви знаєте відповідь на це питання?

– Ми його шукаємо. Зараз вже очевидно, що у держави немає стратегії розвитку, немає тактики, немає розуміння, якою повинна бути держава, щоб ефективно працювати на громадян.

– А сьогодні у нас яка держава?

– Давайте спочатку визначимося з поняттям «цивільне суспільство». Я вважаю, це суспільство, де є правила та традиції, що поєднують громадян незалежно від того, як поводиться держава. До речі, дуже цікавий приклад: у Японії живе 126 млн. чоловік, на них – 15 тисяч юристів. У США – зовсім інша картина. Там у середньому один юрист на 15 чоловік. Що це означає? Якщо міцніші традиції, якщо більше негласних правил у суспільстві, що визначають взаємини між людьми, тоді зменшується потреба втручання держави у справи суспільства.

Кордон по канту

– АЛЕ Україна – велика країна і традиції тут зовсім різні. Досить порівняти життя людей на Заході та Сході країни.

– Якось під час розмови у мене несподівано народився образ ковдри з клаптиків. Він як найкраще підходить до Україні. Наша країна – дуже гарна ковдра, її можна порівняти з витвором мистецтва. Воно сточене із зовсім різних тканин, але поєднує його кант – він завжди є в ковдрі з клаптиків.

– Але тоді чому ця держава дотепер не розвалилася?

– У ковдрі з клаптиків всі її складові: шовк, льон – кріпляться на основі, що потім загортається в кант. Ось це нас і поєднує: земля та кордони. Випадок з Тузлою показав, що у нас нарешті почав пробуджуватися патріотизм. Якщо зазіхання на територію показало нашу єдність – давайте чесно визнаємо, що в нас зараз час територіального патріотизму. І це початок народження нації. Адже сьогодні в Україні немає цільної нації, тому в нас і не може бути національної держави. І загальнонаціональної ідеології поки теж не існує.

 Зламані берези

ЗВІДКИ ж все це візьметься, на основі чого можна створити цивільне суспільство в нашій країні?

– Саме цією проблемою і займається Фонд “Віче України”. Ось вам ще один образ. У кожному регіоні живуть люди, що виділяються з середнього рівня своїми здібностями та талантом. Їм важко, їхні голови постійно стирчать, їм нема з ким поспілкуватися і у пошуках розуміння вони їдуть у столицю. Тут середній рівень, безумовно, значно вищий ніж у регіоні, але для Києва голови, що стирчать, взагалі не припустимо. Тому людина починає жити, зігнувшись. Так всі й стоять у позі зламаної берези.

– Що ж робити?

– Наш Фонд збирає разом різних людей: від студента до високопосадовця. Ми знаходимо в кожному регіоні тих, хто “висунувся” і запрошуємо їх за круглий стіл. Результат цих дискусій – план розвитку країни, який чекає широкого суспільного обговорення. До вересня буде сформульована  основа, а до травня наступного року вибудуваний сам план. Ми маємо намір вийти з ним на вибори 2006 року в якості нової політичної сили. Я розглядаю цей проект у двадцятирічній перспективі, сподіваюся, коли мені буде 64, я зможу сказати: я зробила те, що хотіла.

Влада як служба побуту

– І все ж таки, що таке ідеальне цивільне суспільство?

Це суспільство, в якому держава є велика пральня, служба побуту, якій громадяни платять за певні послуги, що полегшують їхнє життя. Саме щасливе суспільство – те, у якому 80% населення не можуть назвати імен ні президента, ні прем’єр-міністра. Це означає, що чиновники виконують свою роботу тихо, спокійно, грамотно і правильно.

– Ваші спроби розштовхати суспільство нагадують партизанський рух, що розробляє план порятунку країни.

– Чому порятунку? Україна сьогодні – це нормальний підліток 14-16 років з відповідними проблемами. Як нормальні батьки ми просто шукаємо простір для його розвитку. “Віче” може запропонувати один із таких просторів для розвитку країни. З’являться інші проекти – шансів на наближення нормальних перспектив стане більше.

– Можливо, це нікому і не потрібно крім вас? Хіба бюрократична система зацікавлена в розвитку України?

– Зацікавлена: чим краще розвивається економіка – тим вище хабарі. Жарт. А якщо серйозно, то сьогоднішня влада – це справжнє болото, що живе за власними законами. Нові люди звідти тікають, якщо не встигнуть – їх засмоктує. Саме тому сьогодні надто необхідна адміністративна реформа. Вона повинна починатися з перегляду набору послуг і якості послуг, що надаються на кожному рівні влади. Це приведе до чіткого розподілу компетенцій і відповідальності, а потім і до якісних змін у складі державного менеджменту.

 Шановний Іван Іванович

Хто ж зможе провести адміністративну реформу?

– Проводити її може тільки парламент, тому наше завдання почати реальну зміну політичних еліт на виборах 2006 року. Нема сенсу сподіватися, що після виборів президента щось зміниться. Я впевнена, що президент Кучма буде ще кілька років сприйматися, як світла пляма в порівнянні з його наступником. Якщо ми не будемо змінювати відношення людей до власного життя та власної країни, нагорі нічого змінюватися не буде. Влада завжди зацікавлена тільки у власному зміцненні. Тому головне завдання адміністративно-територіальної реформи полягає в тому, щоб громадянину комфортно, зручно жилося у своїй країні. До речі, 12 червня Фонд «Віче України» проведе в Одесі конференцію під назвою “Як зробити країну зручною”, а в дужках – питання адміністративної та адміністративно-територіальної реформи.

– І як же зробити країну зручною?

– Зараз підхід до адміністративної реформи будується на простому пересуванні кадрів. Але цим нічого не вирішити. Адміністративну реформу можна провести, створивши окремий орган, що буде мати спеціальний статус, і куди з усіх міністерств та відомств передадуть все, що стосується проведення адмінреформи. При цьому він повинен мати тимчасовий статус – на строк проведення реформи. Результат адмінреформи – люди не повинні відчувати владу в повсякденному житті. Для кожної гілки влади повинен бути визначений перелік послуг, які надаються та повноваження. Сьогодні більш неефективного власника або керівника, ніж держава, неможливо собі уявити. До речі, це об’єктивно підштовхує людей уникати сплати податків.

– Так, але при цьому вони порушують закон.

– А якщо закон абсурдний? І взагалі, що таке закон? Це правила, що є зручними для більшості людей. З погляду на це, закон України не зручний нікому. Немає жодної соціальної групи, якій було б зручно жити в рамках закону. І в першу чергу – чиновникам. Ми розплачуємося за те, що не перекрили доступ до влади старим кадрам. Вони зберігають звичну ідеологію: ви – бидло, а я – влада. Звідси і проблеми. Між іншим, одна зі складових адміністративної реформи – дорогий бюрократ. Дешевий чиновник країні коштує в тисячу разів більше, ніж дорогий. Поки ми цього не зрозуміли, єдиний спосіб для народу нормально існувати – це взагалі не звертати уваги на владу і жити за своїми законами.

«Аргументы и факты в Украине», Ганна Нестерова