Голова Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва Інна Богословська в інтерв’ю «Контрактам» розповідає про загрозу, яка нависла над спрощеною системою оподаткування, визначає точки зіткнення влади й бізнесу, класифікує «дахи» й радить підприємцям, як поводитися в разі «наїзду».
— Говорять, що наслідком вашої появи в Держкомітеті стала переорієнтація сфери його інтересів з ринкових торгівців на середній клас.
— Справді? Це приємно чути.
— В Україні вже сформовано масовий середній клас? Як Ви його характеризуєте? За визначенням одного з американських політологів, до середнього класу належить той, у кого не так багато грошей, щоб купувати чужі голоси, але й не так мало, щоб продавати свій.
— Я б визначала середній клас за трьома основними критеріями: ставлення до власності, самоідентифікація та ділова активність. Середній клас — це соціальна група, яка володіє власністю і, своєю чергою, забезпечує цьому класу чуття незалежності. В Україні є свої особливості. Якщо в цивілізованих країнах власність зазвичай дістається представникам середнього класу в спадщину, то в Україні кілька поколінь умовного середнього класу починають життя фактично з нуля, без спадкової бази. З одного боку, наявність житла, авта, дачі тощо — достатні умови, щоб людина почувалася представником середнього класу. З іншого, до українського середнього класу, як і раніше, зараховують себе вчителі, лікарі, інженери, хоча їх майновий стан, вочевидь, не відповідає тому ступеню свободи прийняття рішень, який давав би змогу не продавати свій голос.
Що ж до ділової активності, то в Україні, на жаль, немає сильного класу ефективних власників. Пам’ятаєте, у першій половині 1990-х Україна була «країною власників», де навіть докер міг стати брокером? І що в результаті? Мало кому з тих, хто мав ідеї, пощастило підібрати команду й інструментарій для реалізації бізнес-планів. Плюс далеко не всі за «часів великих можливостей» усвідомлювали ступінь особистої відповідальності за свій проект. А головне — не було проектного мислення, що є основною компонентою успіху в бізнесі. Врешті-решт — маємо те, що маємо: чужі голоси купують ті, хто був зухвалішим і мав більше інформації.
Парламентський бізнес
— З кожним новим парламентським скликанням кількість представників великого бізнесу у ВР зростає. Як Ви вважаєте, чому бізнес масово йде в політику?
— Зростання та укрупнення національного капіталу є небезпечним для будь-якої держави, яка намагається цей процес контролювати. Великий капітал, зі свого боку, шукає політичної влади. У майбутньому, коли бізнес розростеться настільки, що буде зацікавлений у переході від ручного політичного управління до системного, ситуація зміниться. Це сьогодні відбувається в Росії, і це тільки-тільки зароджується в нас. Великий бізнес, хоч і повільно, однак стає соціальним замовником правил гри. Уже незабаром ці люди самі почнуть формувати в Україні клас професійних політиків, істеблiшмент, який відображатиме інтереси бізнес-еліт.
— В Україні є бізнес-еліти?
— Ні, вони лише формуються. Подивіться на бізнесменів, які сидять у парламенті. Вони відчувають себе приниженими, вони пригнічені, у них депресія — їм не подобається займатися не своєю справою. Великий бізнес іде до парламенту через історичну необхідність.
— У ВР широко представлено саме великий бізнес, тобто тих, хто зацікавлений у зв’язці з владою, монополії та посиленні регуляції. Середній і дрібний підприємець зацікавлені в зворотному. Як їм порозумітись, особливо з урахуванням того, що перші пишуть закони для других?
— Справді, у парламенті зібрався великий бізнес. На цьому етапі розвитку країни це нормально — жодна країна не може грати на світових ринках без захисту інтересів великих підприємців. Тим часом середній бізнес, не кажучи вже про малий, майже не представлено у ВР. Сьогодні мені складно розмовляти з друзями та знайомими парламентаріями про проблеми малого й середнього бізнесу. І не тому, що народні депутати — погані. Просто багато хто, вирішуючи питання іншого порядку, цих проблем не розуміє. Мірою зростання середнього класу, він усвідомлює необхідність делегувати до парламенту представників своїх інтересів. Тоді буде досягнуто необхідного балансу інтересів.
Плюралізм «спрощенки»
— Чи задоволені Ви ухваленим держбюджетом-04?
— Ставлення Мінфіну до підтримки малого та середнього бізнесу, м’яко кажучи, дивне: нехай працюють, головне — щоб не забували ділитися з державою. Нікому не цікаве те, що в світі немає такої країни, де малий і середній бізнес став би на ноги без підтримки з боку держави. У США, до речі, на ці цілі виділяють близько $16 млрд. А в нас на всі програми підтримки підприємництва майбутнім бюджетом закладено лише 1,8 млн. грн. А на підтримку футбольного клубу «Колос» Мінагрополітики — близько 7 млн. грн.
— Чого очікувати середньому бізнесу після зниження ставок основних бюджетоформувальних податків?
— Банальне зниження ставок бізнесу представляють як податкову реформу. Тим, хто працює на загальній системі оподаткування, легше не буде. Гірше — бути може. Сьогодні через ВР намагаються протягнути закон № 4001. Його не було прийнято в день голосування бюджету, але голосів, щоб провести поправку депутата Сергія Терьохіна, що підвищує поріг обсягу реалізації для суб’єктів сплати ПДВ, вистачило. Новий поріг встановлено в розмірі 300 тис. грн. Це рівнозначно смерті тих, хто працює на фіксованому та єдиному податках. Зі свого боку, ми вживаємо всіх можливих заходів, щоб цього не сталося, але якщо закон буде прийнято, ми зможемо лише сподіватися на вето Президента. Як я розумію, спрощену систему намагаються ліквідувати «не миттям, так катанням».
— Кому це вигідно?
— Парадокс, але «Наша Україна» під стінами ВР обіцяє зробити все для збереження «спрощенки», член фракції Юрій Єхануров створює робочу групу для розробки відповідного закону. Водночас «нашеукраїнець» Сергій Терьохін однією поправкою повністю знищує спрощену систему. Дивно все це.
— Що робите Ви? Є інформація, що Держкомпідприємництва ініціює зміни у спрощеній системі оподаткування.
— Ми надали свої пропозиції. Уже кілька місяців вони чи то лежать, чи то розглядаються в Мінфіні. Ми збираємося виходити з нашими напрацюваннями до ВР, оскільки у сфері спрощеної системи оподаткування є багато порушень з боку великого бізнесу. Це викликає роздратування в Мінекономіці, в Мінфіні та парламенті, але це не означає, що треба ліквідувати таку систему для середнього й малого бізнесу. Наше спільне завдання — створити умови, щоб систему було збережено й вона працювала.
Вичавлювати раба по краплині
— У середнього підприємця є проблема серйозніша за податки. Перевищуючи певну планку, він стає об’єктом уваги фінансово-промислових груп. Як з цим боротися?
— На жаль, підкорення грубій силі — невід’ємна складова нашого генофонду. На тиск більшість наших підприємців реагує в стилі «чого бажаєте». У західних культурах демократія стала можливою саме тому, що у середнього бізнесу була готовність захищати свої інтереси. В Україні почуття власної гідності властиве бодай не всім бізнесменам. Коли всередині живе раб, генетичний страх, самозбереження, а не боротьба — нічого не поробиш. Якщо ж людина збирається захищати свої права, то вона завжди їх захистить. Навіть у нашій страшній правовій системі. До підприємця з сильною внутрішньою позицією у восьми з десяти випадків узагалі ніхто не зайде. Групи, про які ви говорили, відчувають це як собаки. А якщо бізнесмена страхали і йому вже треба білизну міняти, то до нього ходитимуть по двадцять разів на день. І податкова, і всі інші.
— Це психологія. Проте є регіони, де самовпевнених, умовно кажучи, стріляють…
— А є групи, які спочатку створюють проблеми, а потім пропонують свою допомогу.
— І що конкретно порадите робити?
— Огризатися. Якщо бізнесмен один раз «дасть по зубах», другий, то на третій раз до нього не прийдуть. Підуть до тих, хто боїться. Інших варіантів в Україні немає. Що може зробити держава, якщо, наприклад, чиновники нічого не вміють робити, окрім отримувати хабарі? А бізнес може цих хабарів не давати. Тут держава змушена буде поводитися інакше.
— Який регіон України є найпроблемнішим для розвитку малого і середнього бізнесу?
— Донецький.
— Чому?
— Там відбувається поглинання дрібного і середнього бізнесу кількома монопольними структурами. Щоправда, за інвестиційною привабливістю та показниками ділової активності донецький регіон — попереду всієї планети.
— Які ще регіони лідирують за діловою активністю, а які є аутсайдерами?
— За перші місця змагаються Київ, Донецьк і Одеса. Тобто показники в областях добрі, але люди все одно стогнуть. Хоча є в Україні й такі регіони, де взагалі «мертві бджоли не гудуть». Тобто Донецьк, Одеса, Київ, Луганськ — регіони хоча і складні, але вони розвиваються, тоді як Чернігів, Черкаси — «сплять мертвим сном». Центральна Україна — проблемна. Проте є й вельми неоднозначні області. Наприклад, Тернопіль. За рівнем середньої зарплати на душу населення область посідає одне з останніх місць в Україні, підприємницька активність — украй низька, у регіон іде багато дотацій, субвенцій, субсидій. Тим часом тільки 2002-го до Тернопільської області лише за системою Western Union прийшло понад $100 млн., кілька десятків мільйонів доларів пройшло через обмінні пункти. Тернопільська область посідає одне з перших місць в Україні за вартістю житла, просить змінити співвідношення платної і безплатної освіти на користь першої. Коротше, позитиви трудової міграції очевидні — виручені за межами країни гроші інвестуються в житло, освіту дітей, медицину.
Інституційні помилки
— Апарат в органах виконавчої влади — серйозна сила. Ваші підлеглі вас розуміють?
— Я багато що намагаюся змінити в Комітеті. І, відверто кажучи, якби у мене не було психологічного підживлення, то я перебувала б у стані глибокої депресії. Адже зробити що-небудь в окремо взятому органі виконавчої влади, не реформувавши її загалом, неможливо. Втім, багато що вдалося зломити. Не відразу, частинами я змінила половину структури комітету, штат і систему, нарешті, почала працювати так, що тепер не соромно.
— Нещодавно Ви досить різко прокоментували суміщення Миколою Азаровим посад першого віце-прем’єра і міністра фінансів. Чим це викликано?
— Хто суміщає посади — не має значення. Незалежно від прізвищ у суміщенні таких посад я вбачаю низку інституційно неправильних рішень. Нерозсудливо робити у фінансовому блоці мінус штатну одиницю — в Кабміні й без цього небагато людей, що обстоюють свою думку. Нерозсудливо також з фінансового директора робити касира або «схрещувати» їх. Перший віце-прем’єр з питань економіки відповідальний за стратегію, а міністр фінансів натомість весь час перебуває в полі виконання рішень. Суміщення призводить до того, що урядовець або починає, нікого не слухаючи, виконувати свої ж рішення, або робить помилки, займаючись не стратегією, а касовим виконанням. У цьому разі я не кажу особисто про Миколу Яновича. Система з помилкою розподілу повноважень і відповідальності приречена працювати погано.
— Складно працювати з Мінфіном, який надсилає до ВР закони без відповідного візування в Держкомітеті?
— Найскладніше — це нерозуміння проблем бізнесу, фіскальний підхід Мінфіну. У міністерстві, як на мене, не розуміють, що гроші бюджету забезпечують головним чином роботодавці.
— Якою є питома вага малого й середнього бізнесу в наповненні держбюджету?
— У різних регіонах України по-різному. Наприклад, Закарпатська область довела цей показник до 30%. Хоча зрозуміти, чому це сталося — за рахунок зменшення надходжень від великого бізнесу або за рахунок зростання малого, — складно. Загалом питома вага малого й середнього бізнесу в наповненні бюджету неухильно зростає. Не всі обходи, мабуть, перекрили. Адже серйозно розвинути свій бізнес за умов загальної системи оподаткування України під силу хіба що Христові.
— Відомо, що середній і великий бізнес без «даху» в Україні — справа небезпечна. Які бувають «дахи», які «найміцніші», які небезпечні?
— Залежно від виду бізнесу та його локалізації «дахи» бувають різні. У деяких регіонах найміцніші «дахи» — це губернатори, у деяких містах — мери. «Дахи», що обираються, — найм’якші, оскільки вони все одно вимушені відповідати перед виборцями. «Дахи», що призначаються — найжорсткіші. Є «ментівські дахи». Місць, де є «бандитські дахи», залишилося мало. Причому суто бандитських уже немає — бандити змушені домовлятися з владою (зазвичай з МВС або губернаторами). Скрізь, де є великий інтерес, — є «дахи». Інша справа, хто і як з ними працює, хто і як готовий під них прогинатися.
«Дах» у звичайному розумінні не є господарем бізнесу, він лише бере на себе зобов’язання виконати функцію захисту або просування інтересів. Це треба розуміти, оскільки в Україні «дах» здебільшого хоче стати господарем. Тому проблема по-українськи має такий вигляд: спочатку знаходять «дах», щоб захистити свої інтереси, потім «дах» заглиблюється в нюанси бізнесу, створює умови, що завдають йому серйозного збитку, а потім знову пропонує свою допомогу, але вже в обмін на корпоративні права.
