У Києві відбулася подія, аналогів якій не було давно – за твердженням її організаторів і учасників, з 1924 р. Відкрилася виставка, на якій як повноправні здобутки мистецтва (як зараз модно говорити, арт-об’єкти) були представлені предмети, що постійно оточують нас у повсякденному житті: столи, стільці, секретери та інші предмети меблів, створені українськими дизайнерами Юрієм Ринтовтом і Володимиром Бондаренко.
Предметний дизайн – один із напрямків мистецтва, що розвивається найдинамічніше, перший бум якого прийшовся на 20-і роки минулого століття. Тоді стараннями членів школи німецького Баухауса і радянського Вхутемаса в суспільстві затвердилася думка про те, що в ідеалі кожен предмет, що знаходиться поруч з нами в повсякденному житті, може бути твором мистецтва – причому, здобутком ексклюзивним.
«Іменний» стіл або крісло – не менший предмет гордості для їхнього власника, чим, скажімо, картина пензля відомого художника. Загалом, по всіх художніх властивостях (і матеріальній цінності) це та ж картина – тільки в кріслі ще і можна сидіти.
Так, або приблизно так мислили в усім світі – але тільки не в нас. Проте, експозиція показала, що український предметний дизайн існує і розвивається.
Виставка стала дебютною програмою першого Сезону предметного дизайну, що, у свою чергу, проходить у рамках проекту «Предмет № 2003» (передбачаються 2004, 2005 і так далі). На відкритті ще й відбувся круглий стіл, на якому зібралися, щоб познайомитися ближче і намітити шляхи для спільної роботи, дизайнери, українські виробники предметів меблів і представники спеціалізованих журналів.
Уся ця досить складна конструкція, що припускає і щорічні Сезони дизайну, і роботу з дизайнерами по всій Україні, і багато чого іншого, крім свого внутрішнього змісту цікава ще от чим: усе це – одна з форм діяльності групи людей, що у такий спосіб: відпочивають, або, у всякому разі, проводять вільний час. Цей і подібні йому проекти виникли в результаті обговорень або просто розмов членів одного закритого і в той же час цілком відкритого для зовнішнього світу клубу. Мова йде про харківський клуб зі смішною і одночасно багатозначною назвою «РодДом».
Назва ця відноситься до двох зовсім різних речей. По-перше, «РодДом» – це приватний концертний зал, що належить Інні Богословській, главі Державного комітету з питань регуляторної політики і підприємництва, розташований у відреставрованому нею особняку XIX століття. А по-друге, ця назва проекту пані Богословської, ціль якого – об’єднати людей, що мають загальні погляди на багато речей – на роботу, культуру, дозвілля. Словом, клуб за інтересами.
Це самий, дійсно, закритий клуб – у всякому разі, його організатори не прагнуть поширювати інформацію про себе через ЗМІ. Запрошення на чергове засідання розсилаються по мобільних телефонах, по електронній пошті – тільки всередині своєї бази даних. Нова людина може з’явитися на заході тільки якщо її запросив хтось із членів клубу або ж самих організаторів. Серед постійних членів клубу – представники основних суспільних сил: бізнесмени, політики, діячі культури, журналісти. Але простої приналежності до одного з цих видів діяльності недостатньо, людина повинна бути помітною фігурою у своєму колі, здійснювати якусь реальну діяльність, нарешті, мати чітку професійну і громадянську позицію.
Зовнішня, найбільш помітна сторона діяльності клубу – культурна програма. Заходи в ньому відбуваються всілякі і, що називається, нестандартні. Михайло Козаков читає Бродського, Валентина Пономарьова співає не тільки романси, але і джазові імпровізації, Олег Скрипка знов-таки грає джазові стандарти. У «РодДомі» виступають зірки світової величини, приміром, Біллі Кобэм, Сезарія Евора, Ліна Мкртчян.
Збори клубу проходять приблизно раз на місяць, програма розробляється заздалегідь і ретельно планується. Члени клубу, серед яких аж ніяк не тільки харків’яни, регулярно з’їжджаються на концерти-засідання зі всієї України. Саме засідання, тому що крім «відглядання» ексклюзивної культурної програми найвищого рівня в цьому клубі ще і спілкуються.
Директор клубу «РодДом» Костянтин Спилка впевнений, що таке спілкування може бути дуже продуктивним: «Глобальна мета нашого проекту – створити прецедент спілкування національних эліт різних сфер громадського життя, тому, що сьогодні в усім світі, навіть на міжнародному рівні, відносини між державами будуються за цього принципу. На мій погляд, українські еліти повинні усвідомити себе як еліти – і знайти загальну мову. На мій погляд, Харків для цієї мети – місто дуже вдале. Він завжди був якимсь перехрестям між сходом і заходом, Україною і Росією, північчю і півднем. «РодДом» – це теж перехрестя. У клубі змішуються різні середовища: політика, бізнес і культура; змішуються різні жанри і стилі мистецтва; змішуються типи заходів – збіговиська, близькі до світських вечорів, і збори, присвячені серйозному обговоренню різних тем.
У своїй діяльності ми робимо якісь відкриття і ділимося ними з навколишніми. Це важливо і цікаво. Сугубо декоративні заходи, без внутрішнього наповнення, що проводяться повсюдно і називаються світським або публічним життям, на мій погляд, не мають ніякого змісту».
Спілкування членів клубу дійсно приносить реальні плоди – там задумуються і плануються виставки, семінари, дискусії, присвячені, часом, досить складним гуманітарним і культурологічним проблемам.
Оцінювати ці проекти можна по-різному. Хтось скаже, що їм не вистачає глибини. Хтось помітить, що їх може згубити камерність і закритість. Але лідери руху вважають, що головне досягнення в тім, що люди, що входять у цей елітний клуб, хоча б почали спілкуватися між собою і звикають, вчаться мислити. З цією тезою важко не погодитися. У всякому разі, діяльність клубу зовсім змінює устояні в нашому суспільстві уявлення про відпочинок, про відношення до культури, про участь у суспільному житті. Раптово виявилося, що творчість і мислення як процес виявляється кращою і найбільш цікавою формою дозвілля.
Чому ви відвідуєте клуб «РодДом»?
Дмитро Кисельов, журналіст (Київ)
— У Києві мені катастрофічно не вистачає середовища спілкування. Коли я жив у Москві, у мене був свій клуб. Він називався «Національний інтерес» і складався з героїв моїх програм. А тому, що героїв я вибирав сам, то я жив у досить напруженому інтелектуальному середовищі, що, власне, і називається «суспільство». Це поняття включає об’єднання людей, але не по вертикалі, як у корпоративному середовищі, а по горизонталі. У нас зараз постсексуальне суспільство, у тім змісті, що сексуальні проблеми, загалом, вирішені. А далі в багатьох настає порожнеча. Якщо ж ви здатні ще і реально спілкуватися, то ви відповідаєте цьому суспільству — можете щось йому дати, і в стані щось сприйняти для себе.
Відомий факт: пил на дорозі неродючий. Тільки коли він збивається в грудочки, він може стати ґрунтом. В Україні таких грудочок зовсім мало. Заможні люди понабудували собі будинків, обнесли себе разом з ними забором і на самоті думають кожний про себе. А цей клуб саме і створює такий ґрунт, формує те середовище, за яким я нудьгую.
Костянтин Синявський, голова правління асоціації учасників ринку Інтернет України (Одеса)
— Причини дві. Перша — спілкування з цікавими людьми. Тут обговорюються дуже цікаві проблеми — приміром, місце України в глобальній економіці. Може бути, з моїм власним бізнесом це прямо і не зв’язано, тут більше говорять про те, як буде жити мій онука, але хочеться розуміти, що може відбутися в майбутньому. І друге — прекрасні ексклюзивні концерти. Це відпочинок і задоволення, що ціную не тільки я, але і моя дружина — ми їздимо в Харків разом. Вдома буваю досить рідко, часу з родиною проводжу мало, а тут ми встигаємо й один з одним поспілкуватися.
Крім того, мені дуже подобається, що тут поважають мою думку, відносяться до неї всерйоз. Приміром, на одному обговоренні була порушена тема релігії, а я сказав, що атеїст, виступив з позицій, відмінних від думки більшості — і це було сприйнято з розумінням. Люди відносяться до мене зовсім адекватно, ми розуміємо один одного, говоримо на одній мові. Така єдність виникла не відразу, але вона є — і для мене це дуже дорого.
Михайло Соколов, менеджер проекту «Нове кіно» (Дніпропетровськ)
— Відвідування «РодДому» дають їжу і розумову, і почуттям. Для мене це і дискусійний клуб, і місце, де я відпочиваю. Але, насамперед, мене притягує не культурна програма. Хоча вона і на 5 балів, але їжджу я туди не для цього. Для мене це можливість поговорити про ту Україну, що повинна виникнути, яку потрібно створити. Розвагою наші дискусії назвати складно, адже в суперечці вигострюється точка зору. Для мене це не трибуна, з якої висловлюються непорушні істини, а якесь інтелектуальне живильне, середовище знаходячись у якому, я швидше і чіткіше можу сформувати свою точку зору на ту чи іншу проблему.
Газета “Деловая неделя”, Роза Вєтрова.
