З ініціативи тележурналіста Дмитра Кисельова і Президента Всеукраїнського благодійницького фонду «Віче України», голови Держкомпідприємництва Інни Богословської під час минулих вихідних у Коктебелі відбулися дві родинні, як стверджують їхні організатори, події: фестиваль сучасного джазу «Максиміліан Волошин. Коктебель-2003» та чергова дискусія учасників фонду «Віче України» на тему «Глобалізація: культурний аспект (імпровізації на тему)».
У форумі, який проходив на коктебельській набережній біля Будинку-музею Максиміліана Волошина, де зі спонсорською участю організаторів фестивалю було щойно закінчене оформлення й оздоблення красивої площі, брали участь відомі виконавці і колективи: Енвер Ізмайлов із дочкою Леніє, Володимир Соляник (фортепіано) та його оркестр «Київ-АРТ-ансамбль», оркестри МВС АРК та Чорноморського флоту РФ, джаз-ансамбль «Схід-Said» (Київ) та багато інших.
Фестиваль викликав величезний інтерес серед гостей Коктебеля, на його концертах побували кілька тисяч чоловік. Його підтримували УСПП, ЗАТ «Єврокар», українське представництво фірми «Ямаха», ЗАТ «Банк Петрокоммерц», кримський уряд та Коктебельська селищна рада й інші організації, медіа-підтримка — газета «День», телеканал ISTV, НТВ, РТР, російський медіа- центр у Києві.
Особливий інтерес викликала дискусія з проблеми культурних аспектів глобалізації, на неї прийшло набагато більше людей, ніж міг вмістити імпровізований зал у саду Будинку поета. Вели дискусію Інна Богословська і Дмитро Кисельов. До речі, одне iз завдань дискусії — повернути Коктебелю значення й ауру інтелектуального центру вільної думки, яким його зробив Максиміліан Волошин.
Учасники дискусії порушували найактуальніші теми: як поєднуються масове й елітарне у глобальній культурі, що таке культурна американізація та які прогресивні і негативні тенденції вона несе, як формується національна культурна політика у контексті глобальних процесів масової культури, чим характерні російсько-українські культурні світи в контексті глобалізації, що таке культурний синтез, як він впливає на сучасну світову єдність і світові комунікації? Вважаємо, що читачів «Дня» вони зацікавлять.
„Фраза „Як нам облаштувати Україну?” морально застаріла”
Інна БОГОСЛОВСЬКА: В Україні дуже мало місць, де люди можуть поводитися природно. Я сподіваюся, що «Віче України» — це одне з них. Тут зібралися люди, які самі зробили свою долю. Їх сьогодні турбує щось, що виходить за межі їхнього особистого життєвого простору: культура і глобалізація, питання про те, що відбувається у світі, де місце України у цьому світі? Для нас дуже важливо знайти смислові майданчики, на яких можна бути самими собою.
Віктор ЄРОФЕЄВ, письменник (Москва): Таке зібрання було неможливо собі уявити ще кілька років тому. Це характерне для нашого часу: під джаз краще думається…
Дмитро КИСЕЛЬОВ, телеведучий каналу ISTV: Джаз — дитя глобалізації, а Максиміліан Волошин мислив абсолютно глобально. І сьогодні, коли ми говоримо українське, слід розуміти, що українське — це вже багатонаціональне. Українське — це частина чогось більшого, глобального. Фраза «Як нам облаштувати Україну?» морально застаріла. Потрібно облаштовувати весь світ, створювати трансграничне громадянське суспільство.
Віктор ЄРОФЕЄВ: Думаю, легких вирішень проблем глобалізації та культури немає, тому що культура небезпечна, як сказав Ніцше. Але Волошин завжди збирав тут ту інтелігенцію, яка думала на рівні світових проблем. Слід чинити опір усім легким вирішенням питань, оскільки це і призводить до того, що тут відбувалося в 1920 — 1930 роках — розстріли і терор. Глобалізація абсолютно закономірно входить у наше життя. Не можна в одному селі вірити відразу в кількох богів. У ХХI столітті відбудеться метафізична революція, яка нас об’єднає, нам було важко разом, але й нарізно ніяк. Треба бути на рівні тих питань, які ставили гості цього будинку, — і Цвєтаєва, і Гумільов, і Мандельштам, й Андрій Бєлий, які ніколи не відмовлялися від того, щоб почути протилежну думку. Потрібно шукати єднання у тому, що всі ми люди, всі смертні. Але нам уже мало однієї культури, ми можемо поєднувати у собі дві, а ще краще — три або чотири культури. Наша душа має бути загальноєвропейською, а краще — світовою.
Інна БОГОСЛОВСЬКА: Необхідна нова філософія розвитку людства в третьому тисячолітті: його основною ідеологією буде об’єднання того, що раніше роз’єднувало… Як зробити так, щоб кращі і сильніші стандарти проникали у наше життя? Найголовнішою проблемою третього тисячоліття є розбіжність швидкості глобалізації у технічних та в політичних процесах зі швидкістю розвитку особистої та суспільної свідомості. Якщо ми не гармонізуємо ці два процеси, то та глобалізація, яку сьогодні вже зупинити неможливо, стане монстром, який поглине все людство, яке може, але не повинне обрати шлях найменшого опору, бо тоді переможуть примітивні стандарти. Сьогодні потрібна нова культура управління бізнес-процесами, бо найжорсткіші ієрархічні структури програють за усіма параметрами тому, що пішли шляхом роботизації, але забули про необхідність одухотворення життя. Сьогодні потрібні кадри, здатні об’єднувати особистості, а не безликі колективи. Є дві діаметрально протилежні ідеї: по-перше, настає друга епоха освіти, і на перше місце вийдуть гуманітарні аспекти глобалізованого суспільства, і це буде рушiйною силою всіх технологічних процесів. По- друге, на нас наступає нібито нове середньовіччя, коли необхідно навмисне гальмувати швидкість розвитку технологій, щоб свідомість могла підтягнутися до їхнього рівня…
Вадим КАРАСЬОВ, директор інституту глобальних стратегій (Київ): Волошин — не тільки перший критик індустріального суспільства, а й перший хіпі. Ось його вірш: «Машина победила человека. Был нужен раб, кто б вытирал ей пот, кто б умащал промежности елеем, поил, и выносил помет…». Отже, глобалізація і локалізація — процеси, тісно пов’язані між собою. Це двосторонній процес. Глобалізація мусить залишати місце для локальних культур, вона не має носити характер тоталітаризму. Локальні речі — це родзинки, нюанси, акценти, які пожвавлюють глобальну культуру. Ось тюбетейка. Вона носить етнічний характер, але сьогодні вона вписана у глобальний контекст, у таких шапочках грають багато джаз-музикантів. Локальна річ вписана у глобальний контекст, пожвавлюючи його. Ось темні окуляри — і колись їх не носили, їх ввели в моду італійці, які потерпали від сонця, але сьогодні без таких окулярів не можна уявити ані музиканта, ані просто просунуту людину, ані навіть політика. Це глобальна річ… Глобальне означає, що все відбувається у багатьох місцях, тобто транслокально, але ніщо не втрачає локального значення.
«Через 10 років більшість із нас стане кіборгами”
Сергій МАРКОВ, політолог (Москва): Коктебель, без сумніву, є інтелектуальним духовним центром Східної Європи протягом кількох останніх десятиріч. Багато духовних проектів зароджувалися тут. Можливо, і в цих дискусіях народяться думки й ідеї, які потім вплинуть на розвиток України, Росії та всієї Центральної і Східної Європи. Для мене глобалізація — це формування глобальних політичних інститутів із прийняття рішень, що мають глобальний характер. Ми легко бачимо ці проблеми — безпека, економіка, інформація тощо. Для регулювання цих процесів необхідна система прийняття рішень глобального порядку, простіше сказати — світовий уряд. Формується він суперечливо. Це нонсенс. Але ця система неминуче поставатиме. Головне, що їй для цього потрібно зробити, — вона ламатиме, з хрускотом ламатиме суверенітети. Можливо, збережуться одна-дві країни, яким доведеться платити за це величезну ціну. Ми знаємо, що й Китай платить величезну ціну за те, що американці вважають їх найголовнішим стратегічним противником.
Ця система світового уряду формується, задіявши сучасні матричні системи управління. Цей світовий уряд — не ієрархічна структура, а як світова мережева структура — і ці вузли ви знаєте — це Рада Безпеки ООН, це Політична консультативна рада НАТО, це Світовий банк, Міжнародний валютний фонд.
Завоювати владу в цій структурі світового уряду неможливо формально і надовго, її потрібно щоразу підтверджувати, і стабільної більшості тут не може бути. Тому центральною категорією у глобальній економіці стає категорія проекту. Ви створюєте свій проект, далі ви, розвиваючи його, змушуєте всіх діяти у логіці свого проекту. І зіткнення проектів — це i є головне значення сучасного глобального політичного життя.
Глобалізація приходить із силою лома. Хочете ви цього чи ні. Неможливо чогось досягти, не володіючи вільно англійською мовою, оскільки це реальна світова мова. Неможливо стати статусною людиною, не знаючи комп’ютерних технологій. Узагалі, перемагає не той, хто заперечує, а той, хто вітає цю глобалізацію, хто намагається йти вперед.
Наприклад, через кілька років більшість із нас так чи інакше стане кіборгами, тобто суміщатиме в собі характеристики живої істоти та комп’ютера. Адже цілком очевидно, що йдеться про один єдиний магнітний носій, де всі ці речі будуть, про чіп, який буде вшито під шкіру. Не всі захочуть відразу, але тричі загублять усе це в сумці — самі прийдуть і попросять вшити. Мені здається, що це наша реальність уже через 10 років.
Інна БОГОСЛОВСЬКА: Глобальні процеси з одного боку обмежують людину, але з другого — звільняють її. Нам сьогодні цікаво і важливо зрозуміти, де закінчується свобода і починається безвідповідальність? І свобода у її побутових виявах — це часто ті пастки, у які ми потрапляємо, втрачаючи головну свободу — своє «я», це закріпачує реально наш дух.
Володимир ЛУПАЦІЙ, Центр соціальних досліджень «Софія» (Київ): Завдання сучасності і для України, і для Росії — зберегти свою ідентичність в умовах глобалізації. Варіанти тут можуть бути різними, але потрібно обрати безконфліктний шлях. Якщо Волошин займав позицію «над боротьбою», то сьогодні характерне те, що війна цивілізацій стала керівництвом до дії для багатьох сил у світі, ніхто не зупиняється перед конфліктом, навіть перед війною…
«Людьми в джинсах легше керувати”
Дмитро КИСЕЛЬОВ: Для загострення суперечки хочу сказати, що мене непокоїть пасивність суспільних сил в Україні: все це якийсь відстій, край чогось. Немає діалогу релігій, культур, інших формувань. Кожна релігія намагається жити всередині своєї шкаралупи, жодна з конфесій не відповідає на виклики сучасності, немає реального пошуку основи для єдності, триває боротьба за власність, склока.
Інна БОГОСЛОВСЬКА: Сьогодні безсилі всі релігії у світі. У чому проблема? Московський патріархат був однією з двох конфесій, яка не приїхала в ООН на міленіум, на міжконфесійну зустріч єднання. Нам вистачає цієї дрімучості. Слід придивитися до тих лідерів, які здатні йти шляхом знаходження спільних точок дотику. Сьогодні навіть релігії втрачають свій вплив на маси й уми, а головним рушійним чинником у розвитку церков є боротьба за власність і гроші, чого ніяк не співвіднесеш із духом. Можливо, необхідно знайти нову релігію, може, старі релігії вже вичерпали себе?
Віктор ЄРОФЕЄВ: Так, ми спостерігаємо агонію майже всіх світових релігій. Агонія ісламу призвела до фундаменталізму. Агонізує російська православна церква. У Росії абсолютно немає релігійної толеранції. І російська православна церква на початку 1990-х років втратила свій історичний шанс бути духовним лідером країни, і вона втратила це назавжди. І ось це озлоблення російської православної церкви щодо прогресуючого впливу католицизму на інтелектуальне життя Росії, це також агонія. Але й сама католицька церква безсила. В Америці, наприклад, Бог сьогодні — це непристойне слово, воно пов’язане з деяким фаталізмом, що не властиве американським уявленням про індивідуальний успіх. Це агонія світових релігій, очевидно, ми перебуваємо на порозі якоїсь нової релігії, яка може виникнути або у Калькутті, або у нетрях Нью-Йорка, або, може, у Коктебелі на нудистському пляжі, або, можливо, в Інтернеті. Але факт є фактом: тієї релігії, яка існує сьогодні, катастрофічно недостатньо, тому що істини роздроблені, релігійні конфесії йдуть в атаку одна на одну, і це тільки від браку віри. Я чув, була ідея на сесії ЮНЕСКО зібратися всім і подумати: як би створити нового Бога, який би задовольнив всі цивілізації. Це смішно, але це свідчить про те, що ми потребуємо такого Бога.
Євген МЕДРЕШ, політолог (Харків): Це ж нічого собі агонія ісламу з такою динамікою розширення! Релігія і конфесії — це точно різні речі. Релігії нікому нічого не винні. Це індивідуальний шлях до Бога.
Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції і розвитку (м.Київ): Релігії не повинні відповідати на виклики часу. Це не функція релігії. Функція релігії відповідати на виклики душі. Це не супермаркет, куди йдуть, щоб щось купити. Я не вважаю, що є криза релігій. І абсолютно погоджуюся з патріархією, яка не поїхала на міленіум. Навіщо? Пити горілку на тусовках? Це знову ж таки не функція релігії. Православ’я тим і цікаве, що це абсолютно не тусовочна релігія, на відміну від тих сучасних конфесій, які сьогодні ведуть квазісвітський спосіб життя і тим самим втратили свою харизму.
Культура — це те інтимне, що не глобалізується. Якщо щось глобалізується, то це не культура. Відбувається не глобалізація культури, а глобалізація менеджменту. В одному музеї Бонна висить усього один експонат — джинси. Через цей атрибут чоловічого одягу сталася уніфікація управлыння. Джинси створили новий тип управління. Людьми в джинсах легше керувати, ніж тими людьми, які шиють для себе одяг індивідуально. «Макдональдс» використовують як інструмент управління. Такі люди у джинсах менше думають. Ірак бомбили не тому, що там є зброя масового знищення, а за те, що там не було «Макдональдса». Головна ідея прекрасної американської субкультури полягає в тому, що все повинне бути одноманітне й уніфіковане, тоді воно легше піддається керуванню. І це абсолютно ефективне, якщо говорити мовою керування. Але це не має стосунку до культури. Культура не копіюється.
Володимир ШУМИЛКІН, голова Харківської міської ради (Харків): Який критерій оцінок людини? В успішній Америці — це величезний ВВП. Але чи пов’язане це з кількістю щасливих людей у суспільстві? Можливо, є сенс усе перевернути з голови на ноги. Метою всього на землі є людина. Що ж потрібно, щоб конкретна людина була щаслива у нинішньому світі? Глобальна культура справді роботизує людину. Але саме так до цього і слід ставитися, і при цьому намагатися не втратити свою індивідуальність. У нас десятиріччями інтелектуальну еліту просто розганяли. Але сьогодні ми починаємо збиратися краплями, щоб відповідати на виклики часу. Не релігії, а еліти повинні відповідати на ці виклики. Для кожної людини є певний обсяг радощів, яким вона має відрадуватися, й обсяг страждань, які вона мусить вистраждати. Питання сьогодні стоїть, можливо, у тому, а взагалі цей експеримент із людством успішний чи ні? Чи він тупиковий? Людство виживе чи воно йде до власної загибелі? Це головна відповідь глобалізації…
Микита Касьяненко, Коктебель
