Ялтинська конференція в новому форматі

Наприкінці минулого тижня в Ялті відбувся третій саміт міжнародної мережі за Україну в ЄС «Ялтинська європейська стратегія», заснованої три роки тому Віктором Пінчуком як майданчик для дискусії про майбутнє України зі вступу до Європейського Союзу. Власне, «Yalta European Strategy-2006» і став першою реальною спробою перетворити дискусійний клуб європейських і американських інтелектуалів «друзів України» у власне стратегію — наприкінці дискусії депутатом Європарламенту і головою комісії зі зв’язків з Україною Мареком Сівецем і відомим бізнесменом Віктором Пінчуком запропонований конкретний план дій «Порядок денний- 2020» («Аgenda-2020»), який структурно розбиває час, що залишився до вказаного терміну, на конкретні етапи цілеспрямованої роботи України.

Коротко вони виглядають таким чином. У 2006 і 2007 роках Україна повинна консолідувати свою політичну систему на базі рівноваги між головними державними інститутами, провести адміністративну й судову реформу, впровадити Новий національний антикорупційний план, забезпечити незалежність радіо і телебачення, інших ЗМІ, новий ступінь свободи слова, ухвалити закони для вступу до СОТ. Так Україна підійде до вступу в ЄС як асоційований член. У 2010 і 2011 роках Україна повинна прийняти Стратегію вступу в ЄС і подати заявку на членство. Це повинно супроводитися інтенсивною дипломатичною кампанією. 2014 року повинні початися переговори про вступ до членів ЄС, які завершаться 2019 року укладенням Угоди про вступ до ЄС. Вона може бути ратифікована 2020 року, що й означатиме повноправне членство України в клубі передових європейських країн. Цей процес перетворить Україну на горду, сучасну, динамічну європейську країну, — підкреслюють автори «Порядку денного-2020».

Дискусія після презентації показала, що «Аgenda-2020» сприйнята учасниками дискусії так схвально, що ніхто фактично не встиг висловити критичних зауважень, ніхто не встиг прикласти її пункти та хронологію до реальної дійсності, адже до цього настирливо повторювали, що «план будь-якої війни живе не довше першої битви», тому й цей план, безсумнівно, доведеться уточнювати й коректувати «за ходом життя». Тим більше, що сам Віктор Пінчук у інтерв’ю сказав, що «ця маленька інтелектуальна бомбочка», яку він так беріг до кінця дискусії, і є надзавданням третього форуму YES. Як саме цей план доведеться уточнювати й коректувати — ось що стало б головним предметом дискусії, якби «Аgenda-2020» була презентована спочатку, що набагато важливіше за тi загальнi аналізи, представленi учасниками до того, як вони дізналися про зміст «Аgenda-2020». Зокрема, презентована YES «дорожня карта України в ЄС», ніяк не зв’язує вступ країни в ЄС з членством у НАТО, хоча в попередній дискусії про це багато говорили й практично дійшли висновку, що в тих ексклюзивних умовах, в яких перебуває Україна в Європі, з її проблемами та особливостями, її шлях до ЄС може бути успішним тільки за умови вступу до НАТО, який за часом повинен значно випереджати вступ до ЄС. Зокрема, глава Секретаріату Президента Олег Рибачук сказав для «Дня» наприкінці саміту, що «це реальна програма і за неї потрібно боротися. Це набагато реальніше, ніж наші очікування після помаранчевої революції. На жаль, тоді ми не отримали з Брюсселя підстав для виразної надії, як було, наприклад, з балканськими країнами, яких саме ідея ЄС згуртувала й мобілізувала. Можливо, й у нас тоді багато що було б не так. Але ми зараз перебуваємо в абсолютно інших реаліях. Для мене абсолютно чітко зрозуміло, що якщо шлях України до ЄС лежить через вступ до НАТО, то реально почати цей процес ми можемо вже цієї осені.

Ми отримали сьогодні навіть не план, а модель розвитку, і вона може протистояти тому, щоб іззовні нам не нав’язували якийсь невизначений статус». У той же час нинішня політична і психологічна розділеність України на дві культури є найголовнішою перешкодою на цьому шляху, й це призведе до того, що багатьма політичними силами в Україні «Аgenda- 2020» не буде прийнята, і вона також ще не стане тією ідеєю, яка спроможна консолідувати й мобілізувати Україну. Адже поки що так і немає відповіді на питання про те, хто саме реалізовуватиме цей план і чи буде у нього до цього політична воля? Внаслідок цього, триденний пленум YES поки що так і залишається «смачним інтелектуальним салатом», як назвала його Інна Богословська, хоча цілком мав реальні шанси стати керівництвом до дії.

Цю проблему розділеності України під час дискусії про «новий політичний ландшафт» України проаналізував російський політолог Станіслав Бєлковський. На його думку, саме вона визначає шлях подальшого руху України. Українська політична еліта сьогодні повинна зробити вибір, у ході якого потрібно вирішити яким шляхом зміцнювати державу: чи будувати відсутню нині єдину політичну націю, чи будувати державу двома існуючими політичними націями, що базуються на різних — українській та російській — політичних культурах. У цьому випадкові може спрацювати те, що він назвав «консенсусом байдужості» до того, яка саме держава будується, але може призвести і до створення двох українських держав, як він сказав, «при мінімальному зовнішньому впливі». І оскільки, з його погляду, суб’єктом цієї історії є не народ і навіть не політична еліта, а сам Господь Бог, то про його задум щодо України ми скоро довідаємося. У відповідь народний депутат Григорій Немиря заперечив, що він навіть знає ім’я цього бога, суб’єкта української історії за Бєлковським, і це Путін, і тому лише з його участю може реалізуватися сценарій двох українських держав, який у будь-якому іншому випадкові просто неможливий. Лідер «Віче» Інна Богословська при цьому сказала, що Україна — єдина у світі держава, створена внаслідок пакту Молотова — Ріббентропа, оскільки об’єднала території, долю яких визначив саме цей пакт. Це призводить до залежності майбутнього України від стосунків Росії та Європи. І якщо ці стосунки перейдуть у фазу холодної війни, то Україна має великий ризик розпастися саме за лінією пакту Молотова — Ріббентропа, а якщо майбутнє характеризуватиметься єдністю Євразії, то лише в цьому випадкові місія України полягатиме в тому, щоб бути як мостом, так і ворітьми між заходом і сходом Європи. З цього боку майбутнє членство України в Євросоюзі — це гарантія її цілісності та гармонійного розвитку незалежно від зовнішніх обставин і відносин Європи та Росії.

Реальний зміст «Аgenda 2020», як підкреслив Марек Сівець, полягає в тому, що вона, конкретизуючи рух України до Євросоюзу, дає можливість знайти для цього реальний час між двома нереальними крайнощами «завтра» й «ніколи», що призводить просто до втрати оптимізму. Всім очевидно, що Україна не стане членом ЄС «завтра», бо й сам Євросоюз, що переживає кризу після минулого групового вступу нових членів, до цього не готовий. У той же час цей план перекреслює й безнадійне «ніколи», а це дасть можливість країні прагнути до самовдосконалення саме на європейських принципах, бо мету поставлено ясно й хронологічно реально. І лише час покаже, чи зможе «Ялтинська європейська стратегія» стати більшим, ніж просто «інтелектуальним салатом», а «Аgenda-2020» — реальною дорожньою картою України до Європейського Союзу…

Микита КАСЬЯНЕНКО

Газета “День”, №116, вівторок, 18 липня 2006