КП: Інно Германівно, Ви вважаєте, що цивільне суспільство – це сама актуальна проблема сьогодні для України?
Успішною і процвітаючою в нашому світі може бути тільки та країна, у якій активні самі громадяни, у якій суспільство контролює влада. Де самі люди беруть на себе ініціативу в рішенні життєво важливих питань. У цьому зміст того, що прийнято назвати громадянським суспільством. Реально існуюче громадянське суспільство – це інструмент, за допомогою якого можна вирішувати всі інші насущні проблеми країни. Громадянське суспільство несе ідеологію, що гарантує розвиток і успіх.
КП: Якось після настільки успішної боротьби проти радянської ідеології, не віриться, що ідеології мають для простих людей і позитивне значення.
Ідеології змінюються разом з розвитком свідомості й економіки. 12 років в Україні домінувала ідеологія «Здобуття незалежності». Не всі люди були готовими до цього. Але більшість громадян України цю ідеологію прийняло – і був рух. Зараз вона вичерпана. Потрібно шукати новий зміст розвитку. Думаю, що генератором знаходження нового змісту і нової ідеології повинно стати покоління українців, що проявилося за роки незалежності як покоління людей з новим способом мислення і дії.
Покоління, що стало активним на цьому етапі, я називаю поколінням дилетантів. Дорослі люди були вимушені усе робити на марші, усьому вчитися одночасно з необхідністю діяти. Брати на себе відповідальність, робити справи на власний ризик. Не завдяки, а всупереч. Держава відсторонилася від проблем поточного життя, суспільна свідомість теж противилася приймати нове. В результаті ідеологія «Здобуття незалежності» підкріплювалася тими, хто зміг бути «підприємцем» у широкому змісті слова. Держава на тому етапі не змогла забезпечити нормальними умовами ні підприємців, ні інших громадян. Тому, підприємці стали не тільки опорою державної скарбниці, але і стали найчастіше буквально виконувати функції держави по забезпеченню життя батьків – пенсіонерів і дітей.
Покоління дилетантів, що вчилося усьому по ходу, знаходиться на історичному етапі. В силу божевільної зайнятості протягом останніх 12 років не було часу, щоб системно вчитися, читати в необхідній кількості, спілкуватися з цікавими людьми, ходити в театр, пізнавати те, що за рамками бізнесу. Сьогодні стало очевидним, що дефіцит знань, якісної інформації, якісного спілкування, знайомства з якісним мистецтвом – цей дефіцит стає гальмом суспільного розвитку, розвитку особистості тих, хто взяв на себе відповідальність. На мій погляд, з цим пов’язана якась пауза, що виникла в розвитку суспільства і держави. У країні повинно з’явитися середовище, що сприяє розвитку будь-якої особистості, будь-яких індивідуальностей. А виходить, що виникла необхідність осмислити пройдене, усвідомити, що відбулося усередині України і в усім світі, і зрозуміти, куди рухатися далі і як це зробити.
КП: І де цього разу шукати тих, хто зможе штовхати «потяг» Україна далі?
Там, де і раніш – у регіонах. В Україні зараз йде неприпустимий крен убік централізації усього в країні. Київ – це держава в державі. Централізація приводить до поступового вмирання регіонів, і разом з вмиранням регіонів вмирають і регіональні еліти. Київ, як єдине місце, з інтенсивним розвитком не може переварити усіх, хто туди хоче переїхати, а з іншого боку він нівелює все яскраве, придушує своєю масою.
Одним з головних способів пожвавлення ініціатив у країні я бачу активізацією регіональних еліт, активізацією їх у самих регіонах, вихід на масштаб України (не плутати з виїздом у Київ на ПМП).
Як показали мої поїздки по країні, самі люди не знають своєї країни. В Одесі не знають, чим живе Донецьк, у Львові – чим займаються в Запоріжжі і т.п. Люди не знають не тільки що робиться в інших містах, але, часом, навіть як вони виглядають. Прийшов час познайомити жителів України із самою Україною, і регіональні еліти одну з однією. Поділиться досвідом, знайти базову довіру один до одного, навчиться чути і розуміти один одного. У результаті, я впевнена, народиться новий образ країни, і новий проект.
КП: Значить «Віче України» це в буквальному значенні віче України?
Звичайно, адже в наших предків з громадянським суспільством іноді виходило набагато краще, ніж у нас. Проект «Віче України» я сміливо можу назвати проектом мого життя. На Боже світло повинна вийти і стати в повний ріст нова українська еліта, що повинна зазвучати не тільки в країні, але і за її межами. Нова українська еліта, за своїм моральним, професійним, особистісним рівнем відповідає викликам і вимогам нового світу що глобалізується. У будь-якому виді діяльності, у будь-якій спільності завжди є і повинні бути ті, котрі демонструють кращі якості. Мені здається, що українське суспільство вже знудьгувалося по тому, щоб бачити у власній країні тих, кого можна назвати кращими: промисловців, поетів, бізнесменів, акторів, політичних діячів, майстрів виробництва. Повинні бути орієнтири, без них не можна. Мені б дуже хотілося, щоб у результаті розвитку проекту «Віче України» 48-мільйонний народ у власній країні побачив тих людей, якими можна пишатися. Красивих фізично і духовно, що мають совість і честь, гідних того, щоб ними пишалися співгромадяни, службовців що є прикладом для наших дітей і онуків.
Комсомольська правда в Україні
