Інна Богословська, спеціально для рубрики “Віч-на-Віч”

Доброго дня!

Сьогодні ми будемо говорити про зиму, російський газ і трішки – про причини  російської впертості. Переговори про постачання газу в Україну досягли такого градуса емоцій, що в них довелося втрутитися президентам. Поки що з того втручання нічого особливо доброго не вийшло. Та й вийти не могло. Надто вже довго російський газ служив російській політиці, аби Москва могла так легко відмовитися від цього інструменту. Українські політики наввипередки візитують до  Москви, навіть ті, хто за службовим обов’язком не має до російського газу жодного відношення. Телеканали виливають на наші голови і новини, і чутки, і бозна ще яке словесне лушпиння. Ясно з усього того, що відбувається, одне – у наших з Росією відносинах щось дуже змінилося. Настільки змінилося, що порядок, котрий існував 15 років, геть перестав її влаштовувати.

Україна багато років жила, одержуючи відносно дешевий російський (а ще туркменський та узбецький) газ. Власного газу Україні вистачає тільки на опалення та кухонні конфорки, та й то – через силу. Весь інший газ споживають промисловість та енергетика. Щось з імпорту одержуємо в обмін на транзит, за щось доводиться платити грошима і товарами. І всі п’ятнадцять років незалежності ціна імпортного газу була платою Москви Києву за слідування у її фарватері. Та от Україна оголосила, що в неї начебто б є власні інтереси. На перший погляд, рішення – онде воно: відмовся від свого курсу, почни знову слідувати сусідським інтересам, і все стане чудово – сусідська любов, дешевий газ, тепла зима. Так воно й буде. Можливо. Приблизно до березня.

А ось потім, незалежно від результату виборів, домовленості знову буде переглянуто. Бо в Росії є свій інтерес, вона заявила себе на роль такої собі пострадянської імперії. А всі імперії, як відомо, прагнуть міцніше прив’язати до себе сусідів. Якщо на роль такої прив’язі годиться газова труба – її неодмінно використовують саме з цією метою. 

Що нам усім у цій ситуації робити? Та зрозуміти, нарешті, що країна має бути егоїстом у відносинах із зовнішнім світом. Коли ми, рух “Віче України”, у своєму «Плані розвитку країни» заявили про пріоритет насамперед  власних українських економічних інтересів, ми мали на увазі саме подібні ситуації. І ще ми говорили про те, що до подорожчання енергоресурсів треба готуватися заздалегідь, але про це – іншим разом.