Після двох років поїздок по країні і копіткої праці над планом життя на наступні 20 років, Інна Богословська та її соратники з „Віча України” зібрали в Києві чималу кількість людей, які мали б узяти участь у Вічі, а також потрапити на концерт видатного співака та композитора з Сербії Ґорана Бреґовича.
„Вічувалися” в Київському Палаці спорту, де і було презентовано План розвитку країни. За словами організаторів Віча, План розвитку країни є стратегічним документом, до створення якого прилучилися десятки тисяч різних людей з цілої України.
Одразу потрібно зазначити, що масштаби акції таки вражали: десятки автобусів, які стояли на стоянці поблизу Палацу Спорту, були яскравим доказом того, що організацією Віча займалися серйозно і вклали в нього чималі кошти. Професійно оформлений зал, високоякісна поліграфічна продукція, плакати, буклети, книжки, пакети, надувні кульки і навіть горнятка, справляли дуже позитивне враження. А сам Палац спорту, який ще жив спогадами про Євробачення, був цікаво оформлений емблемами і банерами. Яскраве враження також справляли мотоцикли і антикварні машини з прапорами Віча, які стояли перед входом до Палацу.
На брифінгу, який передував Вічу, організатори зазначили, що План розвитку країни є їхнім дітищем і вже з огляду на це заслуговує того, щоб з ним ознайомитися. Цікавою також було теза Інни Богословської про те, що в Україні настав час змінити партійну систему. За її словами, зараз до людей приходять політики і кажуть: „Ми готові йти до влади – підтримайте нас”, в той час, коли самі ініціатори Віча не хотіли йти до влади, люди їм говорили: „Ви повинні”. Дивно звичайно, особливо, якщо загадати, що на виборах 2002 року Інна Богословська та її соратники намагалися потрапити до парламенту в складі Команди озимого покоління, але так і не подолали чотирьохвідсоткового бар’єру.
Ще задовго до початку Віча в Палаці спорту вже почалася така собі всеукраїнська громадська тусовка. Коридорами походжали учасники конференції, збирали великі стоси макулатури (ой, перепрошую, роздаткового матеріалу) і потрохи займали місця в залі. Оцінюючи середній вік учасників Віча треба визнати, що в Палаці спорту зібралося чимало молоді, причому від таких собі представників „золотої молоді” до відвертих неформалів. Немало було і представників старшого покоління. Можна, звичайно, стверджувати, що принаймні третина присутніх приїхала на віче лише заради можливості потрапити на концерт Бреґовича, але можна припустити, що чимало учасників конференції дійсно хотіли подивися, що саме їм запропонують цього разу.
Перед офіційним початком акції на величезному екрані транслювали „замальовки з життя українців”, а також уривки з поїздок „Віча України” регіонами. Віче розпочалося з виступу восьми барабанщиків. (Ну що ж, трохи заїжджено, але ефектно). Згодом до глядачів вийшла сама Інна Богословська. На загал складалося дивне враження, що перебуваєш на якомусь з’їзді Свідків Єгови. Особливо стійкою ця асоціація стала після слів пані Інни, яка сказала, що членам „Віча України” за два роки вдалося „зібрати українську мрію”. Цю репліку зал підтримав схвальними оплесками.
Далі мова зайшла про стратегічний документ – План розвитку країни, представляючи який Інна Богословська наголосила, що цей план було створено на шляху „від серця до серця, від очей до очей”. До ідей Плану, за словами Інни Богословської, належить усвідомлення, що „Україна це – Я”. Тобто ми повинні пропустити країну крізь себе і лише тоді зможемо жити в гармонії з собою і світом. Окрім того, на думку ініціаторів Віча, в геополітиці Україна повинна зайняти чітку позицію „активного нейтралітету”. За словами Богословської, українці забагато енергії витрачають на визначення своєї позиції, а тому нейтралітет допоміг би нам зайнятися більш корисними справами. Ще одним елементом Плану є забезпечення „національного егоїзму” у економіці. Як стверджувала Богословська, Україна повинна стати виробником, а не споживачем.
Аналізуючи все сказане на Вічі, доходиш до висновку, що якби хтось завтра взявся за реалізацію Плану розвитку країни, то вже за двадцять років ми б жили в раю, або при комунізмі, як кому більше подобається. На завершення свого виступу Інна Богословська сказала, що Віче України дарує всім концерт Ґорана Бреґовича. Згадка про концерт чомусь змусила частину з присутніх залишити зал.
Звичайно, ідеї представлені в плані розвитку країни цікаві, та все ж виглядають надто утопічно як для наших реалій. І незрозумілими залишаються мотиви ініціаторів Віча. Звичайно, заяви про те, що „люди самі просили пані Інну та її однодумців йти політику” виглядають дуже альтруїстичними, але мало переконливими. На який результат розраховує „Віче України”, вкладаючи в свою популяризацію стільки енергії і коштів? Поки що це запитання залишається без відповіді, але, зрештою, це цим мало хто переймався: концерт Ґорана Бреґовича наближався.
Я довго намагалась уявити собі, скільки довелося заплатити метрові балканської етнічної музики, для того, щоб він приїхав до Києва сам та ще й привіз близько 50 учасників оркестру та хору, але боюсь, що таких цифр просто не знаю. Але скільки б цей концерт не коштував „Вічу України”, він був вартий того.
Віче завершилось, його учасники роз’їхалися по домівках. Важко спрогнозувати скільки з них читатиме План розвитку країни, але цілком імовірно, що якщо наступного разу Віче привезе до Києва Deep Purple, або Stinga, то прихильників Інни Богословської та її соратників стане ще більше.
Орися Черемша,
“Вголос”, Київ-Львів, 04.06.2005
