Інна Богословська

Єдине, що потрібно для тріумфу зла, — це щоб хороші люди нічого не робили». Цією фразою Едмунда Берка починається і закінчується книга «План розвитку країни», представлена позавчора Всеукраїнською громадською організацією «Віче України». Власне, це не перша презентація «Плану…» (в грудні минулого року кореспондент «Дня» була на подібних зборах), однак цього разу укладачі тактико-стратегічної програми розвитку України на 20 років представили її у вигляді доступно викладеного конспекту «для індивідуального та колективного усвідомлення». При цьому презентація (за формою і атмосферою), за задумом організаторів, повинна була максимально нагадувати давню форму української демократії — віче. Для цього довелося орендувати Палац спорту, оскільки інші зали не могли вмістити п’ять тисяч передбачуваних слухачів. Замість сцени, президії та трибуни — зелене коло в центрі зали. Наблизити віче до його старовинного аналога покликане було і барабанне шоу, яке ознаменувало початок наради. Щоправда, на даному етапі захід важко було назвати «віче», бо головною його метою все ж таки було представлення вже готового продукту. Але ось підготовку плану за участю 30 тисяч представників найрізноманітніших фахів протягом двох з половиною років, численними поїздками організаторів та ідеологів «Віча» всіма регіонами України — цілком.

Незважаючи на дещо офіційну назву книги, її презентація, проте, виявилася зовсім не нудною. Не в останню чергу — завдяки ораторському талантові ідеологів Плану — президента Всеукраїнської громадської організації «Віче України» Інни Богословської, Надзвичайного та Повноважного Посла України, визнаного фахівця в зовнішньополітичній сфері Олександра Чалого, підприємця Ірини Горіної, добре знаного читачам «Дня» політолога Вадима Карасьова. Однак, завдяки вільному входу, на «віче» не обійшлося й без сюрпризів у вигляді вельми ексцентричних його учасників. Наприклад, один із них, замість запитання до виступаючих, запропонував свої послуги… розробникам космічних апаратів. Потрібно зазначити також, що (очевидно, через обмежений час оренди вельми недешевого Палацу спорту) дехто з ідеологів плану, які проповідують соціальну терпимість замість теорії класової боротьби, самі не завжди виявляли терпимість до таких ось представників нашого суспільства.

Не хотілося б переказувати, в чому власне полягає тактика і стратегія перетворення України на «Швейцарію ХХI сторіччя» від «Віча», оскільки для цього й було створено компактну версію плану. І її укладачі неодноразово закликали тих, хто зібрався в Палаці спорту, саме до спокійного та глибокого прочитання, а не переказу. Однак, якщо коротко, то представлений проект розвитку країни базується на трьох стратегічних елементах: об’єднуюча національна ідея «Україна — це я!», активний нейтралітет у геополітиці, національний економічний егоїзм у геоекономіці. Зокрема, за словами одного з авторів плану, колишнього заступника голови МЗС України О. Чалого, політика активного нейтралітету означає, що «ми продовжуємо євроінтеграційну політику, однак не ставимо питання членства як обов’язкове для України. Ми беремо за основу модель Швейцарії чи Норвегії. Ми продовжуємо співпрацю з НАТО, євроатлантичну інтеграцію, однак питання членства в НАТО ми не ставимо». За словами О. Чалого, така політика «примирить нас із собою, світом, і дасть нам головне — можливість говорити одне й те ж і у Вашингтоні, і в Брюсселі, і в Москві, а не продовжувати політику вагань, за яку іноді дуже соромно».

Проте, представлений план розвитку — це лише одна з безлічі можливих теорій майбутнього України. І мабуть, у небайдужих людей знайдеться не одне зауваження до запропонованої стратегії. Але в той же час, її безперечний плюс полягає в тому, що вона існує, і вже лише цим може підштовхнути багато які суспільно-політичні сили до роботи над створенням альтернативних варіантів проекту «Україна». Або, як говорить І. Богословська, стати «початком великої громадської дискусії про майбутнє». «Політика не може керувати людьми. Люди, громадяни, суспільство повинні робити суспільне замовлення для політиків», — зазначила вона.

До речі, не виключено, що згодом громадська організація «Віче України» може дати пагін у вигляді політичної партії. За словами І. Богословської, мала частина тих, хто захоче і зможе займатися політикою, створить «маленьку професійну партію, яка буде ідеї «Віча» просувати на політичному просторі». З упевненістю можна передбачити, що така партія — з продуманою, а не декларативною програмою, з досвідом спілкування з народом — цілком зможе претендувати на роль тієї конструктивної опозиції, про необхідність найшвидшого народження якої так багато говорять експерти. А також привести до політики людей, які вміють прислухатися до думки знизу.