Сьогодні у столичному Палаці спорту відбудеться незвичайна подія: п’ять тисяч осіб з усієї України зберуться, щоб підбити підсумки всеукраїнського обговорення «Плану Розвитку Країни», ініційованого громадською організацією «Віче України». Цікаво, що порівняно недавно в Палаці спорту відбувся установчий з’їзд Народного союзу «Наша Україна» — створюваної «зверху» «партії влади». Учасники ж сьогоднішнього форуму схоже прагнуть, висловити думку «знизу». Утім, один із авторів «Плану Розвитку Країни», відомий український політик Інна БОГОСЛОВСЬКА на запитання «Дня» про «приховані паралелі» відповіла просто: «У іншому залі п’ять тисяч не вмістилися б!..» «День» також попросив Інну Германівну сказати декілька слів про цілі обговорення та завдання його організаторів.
— Сьогодні мені хочеться поставити запитання від імені десятків тисяч людей, із якими я зустрічалася за чотири місяці поїздок Україною під час створення й обговорення «Плану Розвитку Країни». Дуже багато з них запитували: що відбувається? І я можу впевнено сказати: більшість громадян просто не розуміють владу та її дій. І це, на жаль, — головний підсумок перших 100 днів. У свою чергу, я поставила би акцент на кількох запитаннях:
1. Чи готова нова влада пред’явити суспільству осмислену й єдину, хоч би середньострокову, програму дій? Чи ми й надалі житимемо в кошмарі ручного управління економікою та країною загалом, причому з різних центрів впливу?
2. Який буде принцип узгодження в нинішньому складі влади абсолютно різних ідеологічних позицій? І взагалі — чи можливе таке узгодження? Адже вже сьогодні абсолютно очевидними стали протиріччя між представниками ліберально-ринкової, соціалістичної та державно-капіталістичної ідеології при владі. Чи цей склад влади змінюватиметься?
3. Чи виноситимуть основні питання життя країни на публічне обговорення, чи стане політика прозорою, публічною та зрозумілою суспільству? Чи ж «візантійщина» і надалі процвітатиме в Україні? До якого часу такі вельми важливі питання, як ЄЕП, ЄС, НАТО та подібні, вирішуватиме купка державних службовців? Чи не варто владі дуже уважно оцінити досвід голосування проти Євроконституції у Франції: адже нам переконливо показали, що воля бюрократів і воля народу — це аж ніяк не завжди одне й те саме.
4. Чи готовий Президент Ющенко твердо та чітко проголосити ті принципи, які він особисто сповідає після президентських виборів? Суспільство повинне чітко розуміти, чи може воно й надалі асоціювати Президента з такими принципами, як демократія, свобода і правова держава громадянське суспільство та ринкова економіка.
5. Чи усвідомлює Президент, що дії прем’єр-міністра компрометують його? Чи розуміє він, що діяльність прем’єр-міністра (ручне адміністративне управління, скасування таких демократичних інститутів, як урядові комітети, повернення до чільної ролі державної власності в економіці, практично пропаганда класової ворожнечі та нетерпимості і багато іншого) — це очевидний відкат до псевдосоціалізму й авторитарного режиму в Україні?
Я впевнена, що сьогодні головний виклик для України — це потреба у формулюванні й осмисленні образу майбутнього, створенні стратегічного плану розвитку та національної ідеї, що об’єднають, примирять і організують наше суспільство. І це вже не лише моя відповідь — це програма громадського руху «Віче України», який уже став серйозним і могутнім чинником розвитку громадянського суспільства в Україні. Два з половиною роки наша організація займалася розробкою, експертним вивченням і всеукраїнським обговоренням цього плану, розрахованого на 20 років життя України. Тепер він готовий і буде представлений понад п’яти тисячам осіб, які з’їдуться на Віче.
План у скороченій версії виданий книжкою «План Розвитку Країни». Її епіграфом ми обрали слова Едмунда Берка: «Єдине, що потрібне для тріумфу зла, — це щоб хороші люди нічого не робили». На мою думку, ширше та глибше сказати важко. Ми пропонуємо План Розвитку Країни як ідею, що дасть чіткі орієнтири щодо цілей, стратегії, тактики й інструментів, якими необхідно користуватися для їх втілення в життя. Такий документ, як консолідуюча ідея, надто необхідний новій українській нації. Це консолідуючий план не лише для жителів сходу та заходу, півдня, півночі та центра України, а й для громадських організацій, політичних партій, які ніяк не навчаться жити i працювати для згуртування суспільства, а не для його розколу.
Про це свідчать і багато останніх подій. Ще чотири роки тому я говорила, що долю України на найближчі десятиріччя визначатимуть не стільки президентські вибори 2004 року, скільки парламентські 2006 – го. Зараз це зрозуміли багато людей. Я би виділила кілька основних викликів цих виборів.
1. Якщо середній клас, тобто бізнес, інтелігенція, студентство знову проявлять слабкість та інертність і не отримають суттєвого представництва в парламенті, це може викликати трагедію середнього класу та неминуче повернення України до необільшовизму та тоталітаризму.
2. Якщо великий бізнес із метою самозбереження зробить ставку на соціалістів і Тимошенко, яка була олігархом, і з якою нібито простіше порозумітися, то після парламентських виборів великий бізнес знищать першим. Такі тисячолітні досліди влади. Їх треба знати та пам’ятати.
3. Якщо внаслідок виборів переможе ідеологія опори на найбідніші верстви населення, то країна вступить в епоху економічної кризи, суспільно-політичного протистояння та хаосу. У результаті ми «вивалимося» з європейського цивілізаційного простору та безнадійно втратимо шанс створити високу якість життя в Україні.
Звісна річ, на виборах, як і раніше, можливе використання адміністративного ресурсу, хоч як би влада присягалася, що цього не буде. Щоб звести його до мінімуму та не допустити маніпулювання думкою виборців, треба кожному громадянинові усвідомити: Україна — це я! І ніхто інший! Тільки якщо я сам не полінуюся — стану активним громадянином, прочитаю програми, поговорю з розумними людьми, розберуся в ситуації та прийму усвідомлене рішення, — суспільство та країна житимуть у гармонії та розвиватимуться для блага кожного.
| №97, четвер, 2 червня 2005 |
