Напевно, у житті Інни Богословської була людина, яка їй говорила: «Інно, не жіноча це справа». Вона ж (незалежно від наявності або відсутності посади) завжди залишається яскравим політиком і в політиці.
Зараз Богословська живе громадською організацією «Віче України». Говорить, що за останні два роки об’їздила майже всю країну, обговорюючи План розвитку країни, розрахований на 20 років. Інна Германівна з задоволенням зустрічається з представниками різних політичних сил. Але на вибори-2006 піде тільки в одному випадку – якщо побачить ту політичну силу, яка прийме її програму.
«Модель державного капіталізму не для України»
Інно Германівно, під час «помаранчевої революції» ви привселюдно підтримали кандидата Віктора Ющенка. З ким ви зараз – з новою владною командою, з опозицією, яка зароджується, чи поки що просто спостерігаєте за тим, що відбувається?
Я перебуваю в нормальному стані людини, яка не з кимсь, а з позицією. Оскільки позиції зараз немає ні в нової влади, ні в колишньої влади, то я поки що зі своєю позицією.
У чому вона полягає?
Важливо розуміти, що відбулася буржуазно-демократична революція, хоч ми і називаємо її помаранчевою. Буржуазна – за суб’єктом, тому що її створив реально середній клас і студенти родин середнього класу. Демократична – за гаслами, ми не пам’ятаємо гасел «дайте зарплату і пенсію», а пам’ятаємо – «дайте свободу». Подібні революції – це нормальний, природний процес, який пройшов у багатьох європейських країнах. В одних – 200- 250 років тому, в інших– 10-15 років тому, наприклад, країнах колишнього Варшавського договору. Було очевидно, що закінчується пострадянський етап розвитку України. І будь-то Ющенко чи людина з іншим прізвищем, але мав з’явитися лідер, що ознаменував би початок наступного етапу – демократичного розвитку України. І під час виборів, і зараз я вважаю, що ні Ющенко, ні Янукович не є ідеальними фігурами, які відповідають потребам України на цьому етапі. Але оскільки вибір був невеликий, як завжди, довелося вибирати з двох зол, то я прямо закликала голосувати за Ющенка як за менше зло. Я говорила, якщо прийде Янукович, ніяких перспектив демократичного розвитку в держави не буде. Якщо – Ющенко, то настане хаос, але в цьому хаосі має шанс народитися щось нове.
Ваш прогноз щодо того, що буде за Ющенка-президента підтвердився?
Поки що життя це все підтверджує. Єдине, чого я не очікувала, напевно, як і багато інших – що Ющенко не зможе створити команду.
Це головна проблема для нової влади?
Сьогодні є дві головні проблеми. Перша – у влади немає програми. Ні програми розвитку, ні програми дій у режимі он-лайн. Друга – немає команди. Тому що нинішня провладна команда розрізнена – ідеологічно та організаційно. І найбільш небезпечна тенденція, що сьогодні стала очевидною, – Тимошенко як прем’єр рухає країну убік державного капіталізму. Це означає державну власність, державу, що діє як капіталіст, як власник, але не за планово-адміністративною економікою, а в рамках ринкової.
Це погано?
Дуже погано. Це модель Росії і Китаю. Але вона неприродна для України, ні за яких умов.
Чому?
З двох причин. По-перше, така модель працює в державах, які мають ресурс, що відрізняє їх від всіх інших, тобто, монопольний ресурс. Росія, зокрема, має монополію на нафту, газ, ліс, золото, алмази. У Китаї таким ресурсом є люди. Україна ж – досить стандартна, східноєвропейська країна, у нас немає такого надресурсу. По-друге, українці ніколи не любили сильну владу і завжди від неї ішли. Державний капіталізм для України – це прямий шлях до авторитарного режиму. А оскільки авторитарні режими в нас ніколи добре не трималися, то це шлях або через знищення, або через втрату ідентичності і незалежності країни.
Коли ви говорите про державний капіталізм, то маєте на увазі реприватизацію ряду великих підприємств, що може закінчитися націоналізацією?
У тому числі. Той, хто вміє відслідковувати знаки, і та інформація, що надходить з кола економічних радників, свідчить про тенденції – повернути все, що можна, у державну власність. Розробити контракти для державних службовців з керування держвласністю – це головне завдання сьогодні для Кабміну. І це не дивно, з огляду на те, що Тимошенко – прем’єр-міністр. Міф Тимошенко взагалі дуже цікавий
Що ви маєте на увазі?
Усі вважають, що вона дуже добре розбирається в економіці. Але це не зовсім так. Досить згадати, чим були «Єдині енергетичні системи України». ЄЕСУ ніколи не займалися виробництвом. Це була система, що керувала фінансовими потоками і потоками чужої монопольної власності на газ. Власне, це те, що Тимошенко робила, будучи віце-прем’єром з ПЕК. Тоді вона створила державні механізми з керування потоками в енергетичній галузі. Вона вміє це робити чудово, у неї, безумовно, є талант організатора. Але вона дуже слабко собі уявляє, що таке реальна економіка. А з того, що ми одержали в бюджеті, схоже, взагалі не уявляє, що таке виробництво, малий і середній бізнес. Тобто, вона сьогодні в зрозумілій для неї моделі намагається вибудувати державу. Хоча вибори виграв Ющенко, а не Тимошенко. Якби вона балотувалася, то набрала б не більше 15-20 %. І за Віктора Андрійовича, багато в чому, голосували тому, що він був представником ідеї буржуазної держави. А державний капіталізм до буржуазії не має ніякого відношення.
Сама Тимошенко в інтерв’ю Бі-Бі-Сі сказала, що президент – це духовний лідер, людина, яка задає загальні цінності, є символом чистоти і чесності влади, а також вибудовує відносини з іншими країнами. А прем’єр – це чорнова робота, це знання кожної клітинки держави. І при виборі, Тимошенко ближче чорнова робота…
…Правильно. Тому що її ніколи в житті ніхто б не визнав моральним лідером.
Я до того, що поєднання морального Ющенка і дієвої Тимошенко – це той союз, що може бути ефективним, як це було під час прем’єрства Віктора Андрійовича
Це дало б результат, якби вони рухалися в одному напрямку. Але в них зовсім різні концепції розвитку економіки і держави. Ющенко – це людина, що асоціюється з моральністю, ринковою економікою, громадянським суспільством. Тимошенко – це людина, моральність якої під дуже великим сумнівом, що виступає за державний капіталізм, сильну державу. Вона не знає, що таке громадянське суспільство, їй це невідомо і не потрібно. Тобто, це взагалі два різних шляхи. І виходить дуже сумна річ – голосуючи за Ющенка, Україна обрала запропонований ним шлях і цінності. А, одержавши сьогодні досить агресивного прем’єр-міністра, ми маємо переформатування всіх соціально-економічних відносин у країні за зовсім іншою моделлю, у якій взагалі є багато більшовицьких гасел. Більше того, така поведінка Тимошенко послаблює Ющенка, але при цьому посилює Мороза – маю на увазі соціалістичну складову.
На Вашу думку, чому Ющенко призначив Тимошенко прем’єром?
Через авантюри і шантаж з її боку. Я тут цілком підписуюся під словами Безсмертного. Впевнена, що він призначив її тільки через угоду. Він прекрасно розумів, що в іншому випадку вона буде цим протоколом убивати його як морального лідера.
Ви якось упереджено ставитеся до Тимошенко. За що ви її так не любите?
Тому що Тимошенко – це осколок старої совкової системи. Це Лазаренко в спідниці, вона нічим від нього не відрізняється. Я ніколи не любила Лазаренка, мені огидні такі методи роботи як авантюри, шантаж, нескінченна брехня. І я не люблю поєднання мережив, трояндочок, шиншил і революційних гасел. Це фальш. Тимошенко – не та людина, за якою може і повинна йти нація.
«Кадрове рішення, яке Президент повинен прийняти вже зараз, – це змінити міністра економіки»
Чим ви не розчаровані? Що вам подобається в діях нової влади?
Головне – у цілому, стало трохи більше свободи. Хоча люди ще не навчилися жити в умовах громадянського суспільства, та й самого суспільства ще немає. Скажімо, бізнес дуже сильно обурився бюджетом, і готовий відразу ж іти на барикади. А я говорю: давайте до барикад влаштуємо обговорення на сайті, зрозуміємо, що хорошого, що поганого. За два тижні все згасло. Але якщо трошки підігріти, знову розгориться.
У травні буде 100 днів нової влади. Кого, на вашу думку, можуть відправити у відставку?
Упевнена, що головне кадрове рішення, яке Президент має прийняти вже зараз, – це поміняти міністра економіки.
Чому саме його?
Тому що з цим міністром економіки далі працювати не можна. Країна буде плакати гіркими сльозами. Крім бюджету, сьогодні виникла тема необхідності прийняття нового Податкового кодексу. Хтось підсунув Президентові папірець, упевнена, Терьохін, що потрібно до 1 червня розробити новий Податковий кодекс і з’явилося розпорядження прем’єр-міністр на виконання – до 1 травня надати текст кодексу. Це стара мрія Терьохіна, він уже багато років намагався провести через ВР свій, імені Терьохіна, Податковий кодекс. Це незадоволені амбіції, за якими шукайте комплекс неповноцінності, що сублімується в такій політичній діяльності. Можете собі це уявити? Терьохін з його шедеврами, які ми ще довго будемо розгрібати після бюджету цього року, куди засунуті всі закони «азаровської пори» (авторство закону 4001 належить Терьохіну та Азарову), божевілля в оподатковуванні. Після того, як іноземні експерти розберуться з тим, який у нас ПДВ закладений, і як він буде повертатися, вони ні копійки фінансування не дадуть.
Як, на ваш погляд, треба діяти з підприємствами, приватизація яких проходила з порушеннями?
Я б запропонувала піти шляхом, який свого часу обрали англійці. Коли всі приватизовані об’єкти були дооцінені за одним коефіцієнтом – 23 або 24 %. На це вони відвели 2 або 3 роки. У результаті – одержали доплату, бюджет, ефективного власника і зупинили вакханалію з перерозподілом власності. Якщо ж говорити про реприватизацію, то що, хіба в нас є якісь інші національні інвестори, здатні купити підприємства за набагато більші гроші?
Є іноземні
А це вже зовсім інша ситуація. Тоді треба дати відповідь на питання – якою країною ми хочемо стати. Сьогодні у світі є такі держави. Держави, що проголошують своє право мати національні егоїстичні економічні інтереси, а, виходить, наполягають на тому, що вони держави- виробники. Інший тип держав – ті, котрі відмовляються від власного національного економічного егоїзму на користь приєднання до чиїхось структур і систем як, наприклад це країни Балтії, Польща, Чехія, тоді вони готові стати країнами-споживачами чужих товарів і послуг.
Ви за який варіант?
Розумієте, якби сьогодні Євросоюз сказав чітко Україні «так», і до нас потекли б мільярди доларів, плюс десятки тисяч консультантів, які б допомагали змінювати інституції і так далі, тоді б для України постало питання – ми відмовляємося від власного права мати своє обличчя в економічному просторі чи ні. Але сьогодні немає предмета для дискусії. У нас є тільки єдиний шлях – залишатися країною, яка виробляє, зі своїми транснаціональними корпораціями, зі своїм великим бізнесом. Але в принципі, це дуже серйозне питання, це те, що, до речі, закладено в цьому бюджеті, по суті, початок розмов про цей вибір. Знижуються усі мита, відкривається ринок, і при цьому прибираються усі преференції для власного виробника. Хоча природно, що український виробник сьогодні не може бути конкурентим, так як і український інвестор не може бути конкурентним у плані прозорості порівняно з іноземним.
Ви не вірите, що Україна вступить до ЄС у задекларований нами термін?
Побажання і реалії – це різні речі. Звичайно ж, нам потрібно прагнути до європейської якості життя. Але ми одержали чіткий сигнал – почати переговори стосовно вступу до ЄС ми зможемо не раніше, ніж через 10 років. Це означає вступити – через 15-20 років. От з цього і треба виходити. І до моменту вступу до ЄС жити повнокровним життям. Я вважаю, що сьогодні Україна повинна визначитися як держава з нейтральним статусом. При цьому проводити переговори з Євросоюзом, необхідні реформи з гармонізації. Не треба думати, що нейтралітет – це натуральне господарство. Це зовсім не так, є маса нейтральних держав – щасливих і задоволених, котрі обирають такий статус як кращий, що відповідає максимальним інтересам держави. Сьогодні Україна має дуже багато переваг від нечленства в ЄС. Ми можемо зробити дуже багато з того, що забезпечить нам прорив у світі. Стрибкоподібний, а не повільний і поступовий ріст.
«Провести пропоновану адміністративно-територіальну реформу – це політичний зоопарк»
Як ви ставитеся до того, що відбувся розподіл політиків на представників нової і старої влади? Фактично, люди, що були в попередній владі, зникають на два-три роки.
Тут треба чітко відокремити політиків і бюрократів. У тому, що стосується вищої ланки, повинна відбутися зміна. Логічно, коли до влади приходить нова політична сила, усі старі політичні лідери повинні змінитися. І якщо вони нормальні політики, то вони ідуть в опозицію, створюють тіньовий уряд і працюють до того часу, коли вони поборють цю владу і з новою програмою, з новим планом дій знову прийдуть до влади. При цьому треба розуміти, що політичні лідери – це міністри, глави комітетів. Усі, хто нижче, – це функціонери, держслужбовці, які, по ідеї, аполітичні, професійні, мають сильний захист від держави. Тоді чиновники не залежать від того, що міняється політичний напрямок. Це як роботяги на заводі, їм дали креслення, вони зробили двигун. Якщо їм дадуть інше креслення, вони зроблять інший двигун. Це суть держслужби. У нас ця система цілком зруйнована. Колись вона почала створюватися і з’явився інститут державних секретарів, треба віддати належне Литвину, це потрібно було доробляти до кінця. Потрібно було починати чистити лави держслужбовців, проводити переатестацію, перекваліфікацію, залишити сильних фахівців. І тоді б сьогодні зміна влади не була б такою руйнівною, якою вона стала. Коли я почула заяви Тимошенко про те, що треба змінювати всіх, включаючи керівників департаментів, тільки той, хто не знає, що таке держслужба, не може зрозуміти всього кошмару цього.
Очевидно, заміна усіх – це частина загального підходу оновлення влади
Але всі ці люди – не просто виконавці, але і носії інформації. У державному керуванні, особливо в тому, що стосується міжнародних відносин, це дуже важливо. Є теми, що люди ведуть роками. Якщо ви забираєте тих, хто має інформацію з темі, усі ламається. Я з жахом зараз дивлюся на Міністерство економіки, де звільнили всіх найкращих фахівців. Не просто найкращих, а тих, хто вів теми – ВТО, ринкової економіки. А на рівні переговорів, якщо змінився переговірник, усе починається спочатку. Тобто, десятиліття роботи козі під хвіст. Крім того, виховується ціла армія ворогів нової влади. Я в жодному разі не є прихильником бюрократизації. Але бюрократія – це така ж галузь виробництва, як інші, де є свої закони, професіонали. А в результаті масштабної ротації постраждала величезна кількість державних службовців хорошого рівня. Їм зараз нема куди піти. Катерина друга, коли хотіла все поміняти, фактично подвоїла апарат. Тільки для того, щоб ввести нових людей і не викидати старих, котрі потім могли б стати її ворогами. Як говорить Жванецький, «тщательнее, тщательнее…».
Що робити з Колесніковим, сепаратистами, олігархами?
Я б провела відразу три амністії в усьому, що стосується економічних злочинів, – податкову, економічну, амністію капіталу. Але Колесніков же обвинувачується в криміналі. Це злочин проти особистості фактично, і тут не може бути амністії. Єдине, що мені не подобається, – це запах навколо цього. Я не вірю в щирість усіх цих подій, занадто це нагадує політичну розправу. Але якщо говорити абстрактно від Колеснікова, все, що стосується грошей, я б прощала, усе, що стосується людей – ні. Але, знову ж, проти всіх. А коли такі люди, як Жеваго тихо і мирно працюють на цю владу і одержують усі бонуси, недоотримані колись, виникає питання про подвійну мораль. І не тільки Жеваго. Ми і на трибуні «помаранчевої революції» бачили масу цікавих персоналій, пов’язаних, у тому числі, з людськими життями.
Кого ви маєте на увазі?
Не хочу говорити. Кожен побачить своїх.
Ви багато їздите по регіонах, що зараз там відбувається?
Є загальне нерозуміння того, що відбувається. І з боку тих, хто голосував «проти» Ющенка і тих, хто «за».
Наскільки велика різниця між регіонами? І чи є дійсно розкол?
Я б говорила не стільки про розкол, скільки про розходження. Україна – це велика ковдра з клаптиків. Регіони неймовірно відрізняються один від одного. Усім – ментальною позицією, економічним наповненням, настроєм, традиціями, енергетикою. У цьому сенсі, у нас неймовірно цікава країна. Тому точно так само, як не можна вимірювати середню температуру в палаті, так і виводити в Україні середні показники не можна. Наприклад, ввели мінімальну заробітну плату – 332 гривні. Для Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя, Донецька – це нормально. Але як ми можемо говорити про мінімальну зарплату в 332 гривні в Чернігові, де середня зарплата в бізнесі становить 520 гривень? От ті люди, що не виїжджають за межі певних міст і місць, виводять середньостатистичні показники, які потім у застосуванні в реальному житті людей приведуть до дисбалансів і перекосів.
У нової влади є багато амбіційних планів – вступити до ВТО, ЄС, НАТО, адміністративно-територіальна реформа і так далі – і бажання зробити все відразу. Треба робити все разом чи виділити пріоритети?
Принадність української ситуації в тому, що ми змушені проводити проекти в комплексі. Ми повинні стати національною державою і паралельно суб’єктом глобалізації. Тобто, те, що крім нас паралельно ніхто не робив. Спочатку країни 200–300 років ставали національною державою, а потім суб’єктом глобалізації. Те, що ми чуємо такі амбіційні заяви, ще раз підтверджує, що нова влада зовсім бездарно використовувала час, коли вона знаходилася в опозиції. Адже в політичній системі опозиція є зовсім не для того, щоб критикувати діючу владу. Це зовсім не головне. Якщо влада – це поле, яке стоїть під посівом, то опозиція – це поле, яке під паром, відпочиває. Так і опозиція існує для того, щоб за цей час зробити стратегічну програму, програму дій, тобто тактику, і інструмент – команду. Плюс, щоб вигострювати свою майстерність, ви створюєте тіньовий кабінет міністрів, який весь цей час у режимі он-лайн працює разом з діючою владою, і говорить, що робиться не так і постійно пропонує альтернативу. Ось це нормальна модель, дай Боже, ми до неї колись прийдемо. Але, виявилося, що в опозиції не було ніякої програми, при цьому, сама команда – неймовірно амбіційна. А найгірше – це амбіції окремих персоналій, які поза командою роблять усякого роду заяви.
Ви підтримуєте адміністративно-територіальну реформу, яку влада збирається провести вже до 2006 року?
Я не можу собі уявити, що потрібно зробити, щоб її провести такого роду і в ці терміни. Це не просто зґвалтувати жінку. Але при цьому змушувати її ще і стогнати від задоволення і говорити, як вона любить ґвалтівників. Адміністративно-територіальна реформа – це найтонше і найболючіше. У Польщі вона готувалася 15 років і проводилася потім ще декілька. У тих державах, що за неї беруться, розуміють, що проводити її просто так не можна, у неї треба закладати принцип. Те, що я зараз почула, принцип кількості населення, – це божевілля. Заздалегідь прошу пробачити мене Романа Безсмертного, але це просто політичний зоопарк. Я б зрозуміла, якби зараз зайшла мова про інфраструктурний принцип адміністративно-територіальної реформи, коли територія прив’язується до інфраструктур, коли створюється єдиний комерційний інтерес, це те, що потрібно робити реально. Але це не робиться за три квартали, напередодні виборчих кампаній. Зрозуміло, для чого це робиться.
Для чого?
За принципом: немає регіону – немає проблеми. Східні регіони – такі, які вони є зараз, не потрібні новій владі. Мовляв, якщо вони проблематичні, давайте їх різонемо. От весь підхід. Це політична безсоромність.
«Ющенко, Тимошенко, Литвин можуть піти разом тільки в одному випадку – якщо буде використаний шантаж»
Безсмертний сказав, що вже йде обговорення спільного блоку Ющенка, Тимошенко, Литвина. При цьому ми спостерігаємо конфлікти, які час від часу з’являються між різними провладними групами. Ви вірите в такий союз?
Мушу сказати, що я «раділа» за Литвина, коли почула від Ющенка на установчому з’їзді Народного союзу «Наша Україна», що вони разом ідуть на вибори. Думаю, це був другий раз, коли Литвин з телевізора дізнався, що він кудись іде. Вперше – коли його оголосили главою блоку «За єдину Україну!». Це говорить про те, що в нас ще не закінчилася візантійщина в політиці, рішення все одно приймаються підкилимно. Думаю, вони можуть піти разом тільки в одному випадку – якщо буде використаний шантаж, і всіх будуть ламати через коліно.
Ви маєте на увазі всіх трьох лідерів?
Так. Тому що це неприродний союз, який може бути побудований тільки на прихованій ненависті і ворожнечі.
Про Тимошенко ви вже сказали. А чому Литвин?
Як тільки Литвин починає виявляти свою позицію, відразу починають його шантажувати плівками. Думаю, що політична конфігурація сильно зміниться. Вона буде видна ближче до другої-третьої декади вересня, а визначиться – до листопада-грудня.
Ваші плани на 2006 рік?
«Віче України» як суспільний рух росте. Це моя улюблена дитина, і як мати я з нею не буду розлучатися ніколи. Думаю, це буде перший в Україні громадський рух, реально організований за рахунок українських учасників і грошей. У політику мене зараз штовхають у спину, тягнуть за руки, мені не дуже туди хочеться. Не буду приховувати, у мене зараз дуже багато пропозицій.
Можете конкретизувати?
Практично від усіх. Я поки що з задоволенням з усіма зустрічаюся, слухаю, дивлюся. Але я піду на парламентські вибори в 2006 році тільки в одному випадку. Якщо я побачу ту політичну силу, що прийме план розвитку країни, який ми розробили за 2 роки і обговорюємо зараз у всіх регіонах країни. Ми поки що з вами голосуємо за принципом «красень-потвора», «люблю-не люблю». І саме тому, коли ті, за кого ми голосували приходять до влади, ми не знаємо, що вони будуть робити. Ми голосуємо за «царя і героя», а настав час почати голосувати за ідею і проект.
Все-таки, яка з політичних сил політиків вам ближче сьогодні?
Точно не Янукович. Що таке Народний Союз «Наша Україна» – поки що не зрозуміло. Схоже, це нова спроба НДП.
А якщо Ющенко очолить партію, про що якось згадав Безсмертний?
Тоді він повинен припинити бути президентом. Тому що, за Конституцією, президент у нас – це, по суті, батько нації. Він має стати українським Гавелом, для якого не було поганих і гарних дітей.
Після політреформи вплив партій на політику в цілому має збільшитися.
Із прийняттям політреформи президент стане ще більше батьком нації. Він повинен бути над сутичкою, бути генеральним арбітром. Якби в нас була президентська республіка як у Штатах, президент – глава виконавчої влади, тоді партійність – це логічно. Якщо він піде як глава партії, йому буде дуже складно бути президентом. Сьогодні ж команда Президента – неоднорідна. Там є нормальні, розумні люди і є явно напівбожевільні, котрі підштовхують Ющенка до цинічної, агресивної манери поведінки, йому не властивої, а потім він видає різні перли. Я була шокована сюжетом, коли біля АП до Ющенка підходить якась жінка-вчителька і говорить: «Я – вчителька. Мене вигнали з роботи, незаконно звільнили…». На що він їй, сідаючи в машину, відповідає щось на кшталт: «Коли у вас директор школи – ідіот, женіть його». Не можна так говорити президентові країни.
А в партію Литвина пішли б?
А що таке партія Литвина? Це його позиція, коли він виявив себе з хорошої точки зору під час революції. Але сьогодні видно, як йому незатишно, він сьогодні не може себе знайти. Якщо з ним вдасться домовитися про те, що є програма, то може бути. А ситуативно, щоб хтось там проскочив, одержав депутатську недоторканність або ще щось, – це неправильно і нецікаво. Я дуже поважаю Литвина, у мене до нього, гарне людське ставлення. Але через те, що хтось – хороший хлопець, я більше ніколи в житті не буду створювати політичний союз. Якщо буде прийнятий План Розвитку Країни – тоді з радістю.
Кампанія КОПА була програшною. Які висновки після цього ви зробили для себе?
У політиці це був програш. Але в житті – це був програш, який став моїм виграшем. Тому що я дуже багато уроків отримала з цього. І головний – я ніколи в житті не дозволю, щоб мною маніпулювали, і щоб я кимсь маніпулювала.
А хто ким тоді маніпулював?
Так вийшло, що одна частина людей, до яких я себе відношу, дуже щиро ставилася до цього, а інша – маніпулятивно. Тому і не було результату. Крім того, було допущено багато помилок у самій організації кампанії. Але нам було важливо, що ми зібралися під програму, ідею, ідеологію, інша справа, що недопрацьовану.
Ви не боїтеся, що в 2006 році, як і в 2002 році, людей будуть мало цікавити програми та ідеологія?
Згодна, що багато хто звик до гнилого підходу. Коли немає ідеї, а є тільки маніпуляція. І під цю маніпуляцію підганяється виборче поле. Але треба розуміти, що не ростуть квіти корінням вгору, а бутонами вниз. І якщо не починати робити правильно, так у нас ніколи нічого не зміниться. Але ж сьогодні в країні є багато людей, які не хочуть іти у владу. Тому що вони успішні в тому, що роблять – лікарі, викладачі, бізнесмени, художники, дизайнери. Але вони хочуть бачити реалізацію програми, зрозумілої і прийнятної для них
Яка у вас зараз найамбітніша мета?
Почувати себе гармонійною, сильною людиною і максимально використовувати свій потенціал. Східні мудреці говорять, якщо ти ставиш конкретну мету, ти стаєш її рабом і втрачаєш волю. Ставити завдання – це зовсім інше. Я поставила завдання – майбутнє України. Я бачу, якою вона може бути через 10-15 років.
Олеся Яхно, “Главред”
