Настав час проектувати
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА.
ЗАПИТ НА ЯКІСТЬ — ЦЕ АКТИВНА ДІЯ
Дивне почуття заполонило мене, коли я почала писати цю статтю. Дивне гарячо-холодно-тоскно-оптимістичне почуття. Стаття — остання в цьому циклі, який розміщено в «Дні». Треба зробити паузу і, як мінімум, зрозуміти реакцію на те, що вже написано.
Якщо не зародиться дискусія, значить, і продовжувати писати не варто. Бо нецікаво, нудно й непродуктивно писати і говорити лише для себе. Хочеться живого обміну думками, розумних і різних поглядів, конструктивного та доброзичливого обговорення. Власне, для цього й починала…
Багато хто нарікає, що в Україні немає дискусійних майданчиків, немає сформованого середовища спілкування. Але як важко ті ж, хто нарікає, відриваються від повсякденних справ і приділяють час спілкуванню на трохи більш абстрактні теми. Переважна більшість думаючих людей задихаються від щоденної суєти, браку якісної інформації, примітивізму масової культури. Адже для того, щоб це змінити, треба почати самим міняти свої звички. Треба купувати лише добру пресу та літературу, не гаяти часу в пустопорожньому базіканні, вимикати телевізор під час сороміцьких передач і вульгарних шоу, вдягати светр і йти до кінотеатру на добрий фільм, одягатися в гарний одяг — і йти на добрий концерт чи до театру… Налаштовуватися на високу хвилю свободи думки — і зустрічатися з розумними людьми… Бо справжня література, кіно, музика, якісна наука, освіта, культура спілкування й побуту з’являються лише там і тоді, де й коли сформовано на них запит. Але запит на якість — це активна дія. Пасивне сприймання породжує лише примітивізм і анемію.
Формування запиту на високу якість стосується не лише названих сфер культури й освіти. Все більше бізнесменів задумуються над тим, що називається філософією бізнесу. А запит на осмислення філософії бізнесу — це вже запит на абсолютно іншу якість — і грошей, і виробництва, і технологій, і корпоративного управління. І нарешті, це можливість усвідомлення соціальної відповідальності та місії бізнесу і бізнесмена. А це — вже зовсім близько до найвищої точки піраміди Маслоу — самоактуалізації та самореалізації людини.
Рано чи пізно в житті людини, яка народжена й реалізується як Лідер, приходить цей етап. Етап усвідомлення своєї відповідальності за те, що відбувається за межами його особистого простору. Особистим простором Лідера може бути і бізнес-структура, і орган влади, і творчий чи науковий колектив, школа, ВНЗ, зрештою — родина і коло близьких друзів. Життя — ширше! І лише той, хто підноситься на рівень усвідомлення закономірностей і взаємозв’язків Буття, спроможний стати законодавцем справжніх, якісних норм і правил. Із таких лідерів формуються еліти.
Кожна доба висуває своє поняття еліт. Колись до еліт належала аристократія, ті, хто внаслідок знатного походження від народження діставав право керувати процесами, визначати правила. У ХХ сторіччі італійцями було запроваджене поняття політичної еліти, після чого це слово стало терміном у соціології та політології. З’явилася навіть ціла течія, яка зараховувала до еліти всіх, хто займає певне владне становище. Я гадаю, що в цьому випадкові змішуються поняття «істеблішменту» та «еліти». А це, звичайно ж, різні речі. Хто, як не ми, українці, знаємо, що часто у владних кабінетах опиняються люди з надто низькими інтелектуальним, духовним і професійним потенціалами. Їх аж ніяк до еліт не зарахуєш.
Про це варто сказати окремо. Період глобальних трансформацій, який переживає Україна з 1991 року, породив у владі величезну кількість випадкових людей — авантюристів, популістів, базік. Як на бульйоні, який швидко закипає, з’являється густе й непотрібне шумовиння, так і наше суспільство, яке «закипіло», покрилося густим непрозорим шаром шумовиння на багатьох рівнях управління. Домінувала ідеологія заперечення та руйнування. А оскільки руйнувати завжди легше, аніж будувати, на вершини політики, економіки та управління часто сходили відверто слабкі з морального та інтелектуального погляду авантюристи. Вони, своєю чергою, насаджували свої стереотипи поведінки лідерам і умисно знижували рівень суспільних цінностей і моралі народу до свого низького рівня. У результаті ми скрізь і поряд маємо демонстрацію примітивних моделей мислення та управління, які є надто архаїчними і виводять Україну з числа країн, які мають право на існування в майбутньому.
До речі, активне нехтування розвитком філософії, освіти, культури завжди призводить до знеосібки персоналій і неможливості генерації нових нестандартних вирішень.
Суспільству і державі, які хочуть бути прийнятими сучасним світом, потрібно докладати усвідомлених зусиль для формування, виявлення і плекання еліт. Потрібна продумана політика «насадження» високих взірців усіх видів творчості для вироблення смаку та прагнень справжньої та майбутньої еліт. Потрібні дискусійні простори та майданчики, де відточуватиметься майстерність дискусії та комунікації, без яких сучасний світ є неможливим. Потрібні музеї сучасного мистецтва, суперсучасні концертні зали й книгозбірні. Потрібні клуби та постійно діючі форуми, організовані по-новому, зі смаком і тактом.
Сьогодні, після 12 років трансформацій, з’явилися групи лідерів, які можуть претендувати на звання еліт. Вже наявний і запит на нові еліти від суспільства. Потрібно знайти сили та можливості відповісти на цей запит.
«БУТИ», А НЕ «ЗДАВАТИСЯ»
Як за все доводиться платити, так і за даний Богом дар організовувати процеси й керувати людьми, доводиться платити. І передусім — це плата у вигляді в багато разів більшої, в порівнянні з іншими, відповідальності.
У той момент, коли Лідер усвідомлює свою особисту відповідальність за процеси, що відбуваються з людьми поза його особистим простором, він отримує шанс стати Громадським Лідером і зробити реальний внесок до історії. Так народжуються еліти. Ті, хто формує середовища , встановлює правила й стиль, створює нову філософію розвитку. Ті, хто в прагненні до власної самореалізації створює умови для самореалізації інших. І в цьому знаходить радість і сутність життя.
Ми з вами живемо за дивовижного часу зародження нової філософії розвитку не лише нашого народу, але й людства загалом. У Лідерів України є лише два варіанти вибору: або стати елітою, інтегруватися до світових еліт і брати участь у цьому дивовижному процесі; чи віртуально відособитися в звичному, хоча й такому, що не влаштовує, національному просторі, і продовжувати нарікати на долю. Кожен може вибирати.
Одне можна сказати впевнено. За умов ХХI сторіччя держава, яка не має високого рівня еліт, буде викинутою з кола тих держав, що вирішують. Вже сьогодні на світовому просторі стосунки країна—країна все більше стають атавізмом. На перше місце виходять стосунки еліти—еліти. Сьогодні, чесно кажучи, нам на цьому полі репрезентувати майже нічого. Звичайно, ми маємо створити в масштабах держави систему добору та виховання з дитинства майбутніх еліт. Однак ми не маємо ні морального, ні історичного шансу втратити найближчі 15 — 20 років, протягом яких визначатимуться нова мапа світу і новий світовий порядок. Національний інтерес України — бути співучасником, а не споглядачем цього процесу.
Таким чином, само- і суспільна ідентифікація українських еліт стає питанням державної важливості й одним із основних чинників інтеграції України до загальносвітових процесів. Можна довго і детально говорити про те, що таке елітарність. Передусім, це здатність виробляти стратегічні рішення і доводити їх до реалізації. Але це також і уміння носити одяг, знайомитися, підтримувати розмову на будь-яку тему й поводитися за столом. Це — уміння бути піднесено-демократичним, комунікабельним, уважним, коректним і доброзичливим, навіть коли говориш украй жорсткі і неприємні речі. Це навички бути стримано-неуважливим і при цьому бачити й чути все, миттєво реагувати на небезпеку й твердо відстоювати свої інтереси. Бути елітарним — це означає бути не лише майстром у професійній сфері, але й володіти величезним обсягом іншої інформації. «Бути», а не «здаватися». Елітний — це кращий, що визначає вищі стандарти якості. І цим сказано все!
ГРУПОВА РОБОТА
Прийшов час об’єднувати зусилля людей, які досягли певного етапу зрілості й готові брати участь у формуванні в Україні нової філософії, правил і стилю розвитку. Цей час прийшов об’єктивно. Про це думають вже багато хто, говорять — дехто. І, на жаль, роблять — одиниці. А треба починати вже сьогодні.
Треба зібратися разом тим, хто здатний сконструювати План Розвитку Країни. Не план, у якому на тисячах сторінок буде описано цифри і тонни показників, яких ми начебто досягнемо. А План виношування і «допомоги при пологах» нової країни Україна — з новою економікою та освітою, новою філософією та культурою, в основі яких будуть вічні й непорушні світові цінності. Це План визначення місця України в новому світовому устрої, виділення двох-трьох напрямків, у яких наша країна буде в числі світових лідерів, план виявлення й посилення всіх потенційних можливостей нації. Таке завдання під силу лише дійсно «просунутим» представникам еліт — економічної, промислової, наукової, політичної, творчої, освітньої.
У сучасному житті складність і стрімкість процесів така, що одній, навіть найвеличнішій людині, сьогодні не під силу охопити всю проблематику й прийняти правильну та своєчасну ухвалу. Настав час Групової роботи. Чи не так?
Інна Богословська.
