ЧАСТИНА ТРЕТЯ.
Після публікації двох моїх статей у газеті «День» деякі читачі запитали, чи не перестала я займатися проблемами економіки та права. Очевидно, запропоноване мною широке осмислення процесів життя стало для них несподіванкою. Сподіваюся, приємною.
І щоб відповісти на очікування «економічних інтересантів», пропоную до дискусії кілька думок із приводу економічного простору.
ПРО ГРОШІ
В умовах глобалізації лінійний метод будь-якого аналізу практично неприйнятний. Глобалізація характеризується багатошаровими, складними зв’язками та вимагає такого ж багатомірного підходу до будь-яких процесів.
Багато економістів і фінансистів стверджує, що немає нічого більш глобального, ніж гроші. Філософи, юристи чи соціологи, напевно, заперечать. Але, в будь-якому випадку, гроші як універсальний інструмент вельми глобальні в сучасному світі. Це — одна аксіома. Друга аксіома — гроші дуже схожі на воду. Вони течуть у податкові «низини»; перетворюються на пару там, де дуже висока політична температура; гниють там, де закритий непроточний резервуар; проривають всі заслони і диктують свої умови, коли їх багато і їм тісно.
Ще ми маємо пам’ятати, що гроші — це енергія. Породжується вона дією, первинним людським поштовхом. Бездіяльність породжує безгрошів’я — це ще одна аксіома.
Але головне, мабуть, ось що: гроші потрібні людині в тій кількості, якої досить для відчуття себе вільною. Схоже, так буде на Землі ще довго. І нам неминуче доведеться з цим рахуватися. (Можна з різних сторін розглядати людську свободу. І щоб мене не звинуватили в односторонньому матеріалістичному підході, готова присвятити в майбутньому цій темі окремий розділ.)
Незважаючи на надзвичайно важливе значення грошей, здоров’я економіки визначає ще багато чинників, не менш важливих, але таких, що значно важче піддаються регулюванню. Це психологічні установки, релігійні та ідеологічні моделі, соціальна інерція і багато іншого.
В сучасному світі все більшого значення набуває чинник моральної мотивації. Гроші як матеріальний еквівалент роботи все менш достатні для задоволення очікувань працюючого. Моральний клімат у колективі, додаткові заохочення, загальний культурний рівень співробітників, корпоративна культура в цілому стають головним предметом турботи топ-менеджерів більшості успішних компаній.
Цікавий і заслуговує особливої нашої уваги чинник, який впливає на багатьох робітників і службовців Західного світу. Я би назвала цей чинник «втомою від стабільності». Надто впорядкований і стандартизований корпоративний та життєвий устрій так само підточує людську психіку, як і життя в постійно змінному, повному небезпек соціумі. Надмірна державна опіка, небачені соціальні програми в Європі призвели до того, що громадяни стають все менш ініціативними та креативними. Стрімко скорочується число тих, хто хоче мати приватний бізнес, і все більше тих, хто хоче працювати в державних структурах. Там все розмірено і заздалегідь відомо. Все частіше можна чути від європейця (особливо жителя «Старої Європи») таку сентенцію: звичайно, ми живемо дуже стабільно та розмірено — і це добре; але більшість із нас, народжуючись, знають, ким працюватимуть, де житимуть і на якому кладовищі будуть поховані, — і це якось не дуже добре.
Із зайвою стабілізацією приходить стандартизація. Із зайвою стандартизацією — зайва регламентація. Як результат — втрата відчуття «драйву» від життя. Зникає смак Свободи та Щастя. І навіть велика кількість грошей часто не лікує від щемливого почуття втрати.
ПРО УНІВЕРСИФІКАЦІЮ
Отже, висновок напрошується сам собою: будь-яка абсолютизація помилкова. У світі не знайдено ні соціальних, ні економічних універсальних моделей. Глибокі відмінності в традиціях, культурі, релігії та філософії зумовлюють істотні відмінності в суспільно-економічному устрої. Те, що добре працює в одних країнах, породжує колапс в інших. І навпаки. І монетаризм у різних країнах працює з різним ефектом. І, здавалося б, однакові заходи призводять до абсолютно різних наслідків адміністративної реформи. І національні фондові ринки по-різному реагують на однакові регламентації.
Універсальної економіки не буває. Хоча б тому, що економіка — це похідна від людської свідомості та дії. А універсальної людини поки що немає. Тому, як говорив наш великий класик і сучасник, Михайло Михайлович Жванецький, «ретельніше» в оцінках, товариші, «ретельніше» в наполегливих рекомендаціях, панове.
Мільярдами доларів, мільйонами втрачених статків і збанкрутілих підприємств, десятками мільйонів безробітних у різних країнах людство платить за спроби нав’язати країнам, що розвиваються, ті чи інші економічні та суспільно-політичні моделі. І тим, хто стурбований проблемами нових країн і нових економік, варто задуматися над тим, що допомагати та вчити — це різні дії. Передусім тому, що допомагаючи, суб’єкт виходить із передумов і бажань того, кому він допомагає. А навчаючи (а тим більше нав’язуючи) — передусім, зі свого, далеко не завжди адекватного, розуміння дійсності, а головне — з власних бажань і прагнень. Гординя у будь-якій релігії визнається великим гріхом. Гординя, що проявляється одними державами чи народами щодо інших, неминуче викликає Гордість у відповідь держави чи народу. І якщо вчасно не зупинитися, то Гординя перетворюється на бажання подавити Гордість, з одного боку, і Гордість переростає в активний Опір — з іншого. Ось така діалектика. А діалектика — універсальна.
Існує ще одне правило, яке стає універсальним для абсолютної більшості країн і народів у ХХI столітті: сьогодні не можна керувати процесами вручну. Потрібен системний підхід, потрібне знання правил та засвоєння закономірностей, потрібні гнучкі та живі інструменти, потрібен постійний пошук і освоєння нового, тому що зупинка — це смерть. Передусім, економічна. А Рух — це Життя. Так свідчить вічно молода стара істина.
ПРО ТОЧКИ КРИЗИ ТА ТОЧКИ РОЗВИТКУ (ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ)
Хоч як це не парадоксально, криза, як правило, «запліднює» простір і породжує енергію подолання. Криза, якщо вона не смертельна (що також буває), часто породжує нові точки розвитку, а їх осмислення може привести до створення нової якості.
Кажучи про те, що прийнято називати падінням української економіки, можна назвати багато точок кризи. Від кожної точки намалюється багато прямих і пунктирних зв’язків, своєрідна павутина проблем. Але кожна павутина розплутується, якщо провести правильний аналіз, розробити послідовність дій і дотриматися деяких запобіжних засобів від агресивних дій павуків і можливих розривів.
Не вдаючись зараз до глибокого аналізу, визначимо деякі з точок кризи:
1. Неконкурентоспроможність продукції.
2. Індустріальна структура економіки, надмірний ВПК.
3. Низькі доходи населення, відсутність спадкового капіталу.
4. Тіньова економіка.
5. Непідготовленість кадрів до роботи в ринковій економіці.
6. Низька само- і громадська ідентифікація лідерів та еліт.
7. Спадщина каральної адміністративної системи.
Коли ми говоримо про те, що нам потрібно зробити в економічній сфері, і як похідна — в бюджетній і податковій сферах, ми повинні визначити точки розвитку, які примусять економічні механізми працювати без щоденного ручного втручання. Ось деякі з них:
1. Інвентаризація ресурсу, достовірна статистика і прогнозування.
2. Перегляд системи податків і соціальних платежів, легалізація капіталу.
3. Ревізія порядку складання і контролю виконання бюджетів.
4. Адміністративно-територіальна реформа.
5. Ідентифікація еліт та їх інтеграція в міжнародні еліти.
6. Реформа ПЕК як системотворчого чинника собівартості.
7. Розвиток фінансового, страхового ринків.
8. Підвищення рівня освіти, просвіти.
9. Реформа правоохоронних органів.
10. Створення єдиного реєстру соціальних агентів і соціальної допомоги.
Списки ці можна продовжувати й продовжувати. Але без стратегічного проектування, без системного підходу немає у нас майбутнього. Настав час поставити всі запитання і знайти на них відповіді. На це піде не один рік напруженої групової роботи. Але без неї ми будемо продовжувати малоефективні спроби виривати теми з контекстів і поєднувати непоєднуване.
ПРО ПОДАТКОВІ СИСТЕМИ
Коротко зупинюся на «нашому болючому» — податковому полі. Проблема реформи податкової системи не є чисто українською. Вона сьогодні хвилює весь світ. Надмірний податковий тиск викликає невдоволення виробників благ у більшості країн Європи та Америки. Гроші все більше приховують від податків, в офшорах, зростає тіньова економіка.
Тим часом, наприклад, мусульманські країни демонструють економічні (і передусім, податкові) моделі, які на сьогодні ефективніші, ніж існуючі в Європі та США. Наприклад, відповідно до релігійних догм, заборонено заробляти на грошах (відсутні банківські відсотки). Отже, ціна грошей значно нижча, ніж у Старому і Новому Світі. Основна плата, яку платить бізнес у більшості мусульманських країн, — це річна плата за ліцензію на вид діяльності або сплата відрахувань на конкретні заходи, наприклад, на утримання доріг, на будівництво водоводів. Тобто податки стягаються на певну мету і витрачаються тільки на неї. Таким чином демонструється значно більша свобода для підприємництва. Одночасно контроль над загальними, бюджетними грошима простіший і якісніший, аніж при надто заплутаній і складній системі оподаткування в розвинених країнах. Як наслідок — значно менша кількість податкових органів, контролюючих, правоохоронних тощо.
Податкова система більшості Європейських держав значно відрізняється від американської. А в самому центрі Старої доброї Європи процвітають на благо всім «білі офшори». Росія ризикнула і глобально знизила податок на дохід громадян, ставши місцем, де отримувати зарплату стало вигідніше, ніж, наприклад, у Німеччині чи Франції.
Не варто забувати, що податкова політика є надбудовою над економічним базисом. Зростаюча ринкова економіка (як і українська) вимагає однієї надбудови. Соціально-орієнтована ринкова економіка, яку нам демонструє зараз «Стара Європа», має іншу надбудову. Кожний етап вимагає своєї регуляції.
Зараз, у період зниження темпів економічного розвитку в Європі, ми не знайдемо жодної держави, яка головним завданням у фінансово-економічний сфері не поставила б зміну чи реформу системи оподаткування. Держави поставлені перед необхідністю реагувати на «бунт багатих», який змінив «бунт бідних». «Багаті» відмовляються сплачувати надмірні податки, відводять капітали в офшори та тіньову сферу. Не тільки на колишньому пострадянському просторі гроші приховують від податків. Європа, весь світ також мають цю проблему.
Держави, «що сіли на голку» соціальних програм, перевищили міру можливого вилучення у підприємця. Будь-який виробник завжди розуміє, що для нього важлива наявність необхідної кількості платоспроможних споживачів його продукції. Тому він зацікавлений у гарному соціально-економічному кліматі в країні та ділиться з нею своїм прибутком через податки. Але коли у нього забирають більше, ніж він може і хоче дати, він перестає давати. Податки завжди сплачуються добровільно-примусово. Ніколи не можна забувати про добровільність. Її треба плекати та заохочувати.
Офшорні зони, з одного боку, — це інструмент, який існуватиме доти, поки держави вестимуть шалену податкову і соціальну політику. Коли забирають у реального виробника благ більше, ніж він готовий віддати, капітали йдуть в офшорні зони. З іншого боку, створення «білих офшорів» з мінімальними податками та регламентацією — найбільш ефективний сучасний механізм у створенні конкурентоспроможної економіки та залученні вільних світових капіталів.
Все сказане — інформація до роздумів. Мені б хотілося пробудити сумніви та нові думки з приводу системи оподаткування й економічних постулатів, застосовуваної в Україні. Щоб наша еліта поставила собі запитання: чи така досконала сучасна західноєвропейська система оподаткування? Чого більше вона нам дає — досягнень чи програшів? Якщо ми будемо прагнути якнайшвидше прийняти всі європейські бухгалтерські, податкові та регулятивні стандарти, в чому буде наш ресурс прориву?
У світовому змагальному процесі «бути у фраку і метеликові» можуть тільки ті країни, які «їдуть на Мерседесі». Фрак і метелик тут — читай «надбудова», інструменти системи, в тому числі податкової. Поки що наша економіка «їде на «Запорожці». У цьому випадку, погодьтеся, краще бути одягнутими в легкі спортивні брюки та курточку. Щоб бути мобільними й готовими до будь-яких прикрощів і важкої роботи.
Нам не потрібно соромитися того, що ми виберемо свій шлях і свою нову модель, зокрема, системи оподаткування. Ми повинні проявити здоровий національний егоїзм і робити те, що, передусім, вигідно і корисно нам. Нехай наш костюм буде чистим і охайним. Але поки він має бути робочим, а не вечірнім. Тому що нам доведеться важко працювати. Щоб бути вільними. Адже немає нічого прекраснішого за вільну людину.
Все говорить про те, що якщо ми не оберемо стратегію «стрибка», потрібно назавжди змиритися з роллю світових аутсайдерів. Навряд чи це до душі й істеблішменту, й елітам, й українському народу. Всім час виходити з ментального «підпілля», пробачити образи та починати будувати майбутнє. Але не за принципом «разрушим до основанья, а затем…», а саме навпаки — укріпимо й очистимо основу, створимо класний проект і побудуємо за останнім словом техніки. Свій дім, своє місто, свою країну, свою Землю. Потрібні архітектори. А професія архітектора завжди елітна.
Отже, неминуче, наступна стаття буде про еліти.
Інна Богословська.
