Вступаючи в епоху Водолія
Останні півроку головний редактор цього шанованого видання Лариса Івшина пропонувала мені розмістити в «Дні» цикл статей, присвячених осмисленню процесів, що відбуваються в Україні та у світі. Я обіцяла, але щось стримувало мою руку, і я ніяк не могла почати описувати те, про що думала впродовж всіх останніх років і про що говорила з окремими розумними людьми. Можливо, що епоха Риб, яка минає, повинна була піти остаточно і забрати з собою старі струхлявілі форми і стереотипи. Можливо, треба було мені самій перейти 42-літній рубіж життя, щоб позбутися ілюзій, усвідомити саму себе і прийняти життя у всьому його розмаї т тi та величі. Дякую 2002-му за ті випробування і біль, які привели до очищення та чіткого бачення. Дякую за зустріч із великим італійцем, нащадком стародавнього роду епохи Відродження, професором Антоніо Менегетті, — він допоміг мені більш твердо дотримуватися власних принципів. Дякую 2002-му і дочці Насті за дивовижного «сяючого» внука Олександра. Дякую виборам, які подарували мені сотні тисяч нових зустрічей із моїми співвітчизниками та переконаність у можливості процвітання України. Дякую старим і новим друзям та співрозмовникам — за щастя глибокого людського контакту, розуміння і любові. Отже, я готова. Усвідомивши і подякувавши Життю, — у дорогу. До нової епохи, нових випробувань і нових перемог. З Новим Роком! З новою епохою Водолія!
ЧАСТИНА ПЕРША.
ЩО МАЙБУТНЄ НАМ ГОТУЄ
Передусім я порушу прийнятий в Україні та остогидлий принцип говорити тільки про одномоментні проблеми та негаразди. Я так собі уявляю, що, по- перше, це наводить нудьгу не тільки на мене, по-друге, призводить до «містечковості» та «хутірського» світосприйняття, по-третє, позбавляє українців можливості поглянути на життя ширше і бути в руслі загальнолюдських процесів.
Сучасна Україна створюється саме наприкінці ХХ — початку ХХI століття, на зламі тисячоліть. Наша нова і молода держава знаходить сенс свого існування та розвитку в унікальний період отримання більшістю людських цивілізацій нових значень і форм розвитку.
Не одні ми сьогодні переживаємо важкі і суперечливі часи. Весь світ лихоманить. Звичайно, у кожній країні ця лихоманка своя. Та очевидна системна криза розвитку цивілізацій на Землі. Криза духовності і моралі, криза грошей і ресурсів, криза ідей та ідеологій.
На наших очах відбуваються глобальні цивілізаційні процеси. Це не тільки загальне потепління і природні катастрофи, які, можливо, незабаром призведуть до зміни кордонів суші і моря та початку нового переселення народів. Це і крах імперій, і створення нових міждержавних утворень. Ця зміна моделі управління суспільними процесами: від автократії та тиранії — до демократії, і, за спіраллю, до «групової автократії». Це — демографічні зміни і змагання рас. Це втрата авторитету традиційних релігій і пошук духовних ідей, здатних об’єднати все краще в новій формі. Це — криза «масової культури» і зародження нової моралі. Це, зрештою, масове усвідомлення того, що життя у Всесвіті не може існувати тільки на одній планеті.
Все Це — перевірка людства на готовність (або неготовність) створити і прийняти нову модель взаємовідносин. Людства і планети, рас і народів, влади й еліт, релігій і соціальних моделей, держав і суспільств. Все Це — виклик людству, значення якого — примусити його усвідомити свою відповідальність перед Землею, Всесвiтом і перед Богом, який єдиний. Відповідальність за Життя на планеті Земля.
Кожна мисляча людина, здатна відірватися від повсякденних турбот, розуміє, що старі моделі життя і взаємодій на Землі вичерпують себе. Кількість змін вимагає нової якості.
Можна сказати, що до цього часу сучасні цивілізації прожили період, який за віком можна порівняти з 16—20 роками людського віку. Нам були властиві підліткова агресія і категоричність, поверховість і небажання визнавати які-небудь авторитети, а пізніше — явний дефіцит компетентності і відповідальності за свої рішення. Але так само, як дорослішає людина, «дорослішає» людство. І настає час, коли йому слід брати на себе відповідальність за прийняття рішень та їхню реалізацію.
Земля перенаселена. Однією з великих моральних проблем нового часу буде ставлення до вимираючих народів. Доведеться визнати: те, що повинне померти, — повинне померти, а те, що повинне жити, вимагає постійної і серйозної уваги та турботи. Слід спокійно усвідомити, що протягом існування життя на землі з її лиця зникали одні раси і народи, і навіть цивілізації — і з’являлися нові. Цей процес так само природний, як народження і смерть окремої людини. Безумовно, аморально «допомагати» вимираючим народам залишати це життя. Але так само аморально вдавати участь у їхній долі і переправляти на їхню адресу прострочені продукти харчування і морально застарілі комп’ютери, забезпечуючи тим самим бізнесу у розвинених країнах звільнення від податків на сотні мільйонів доларів.
Вирішуючи демографічні проблеми, людству доведеться визначитися зі ставленням до клонування. Розщеплення ядра та відкриття ядерної реакції вже продемонстрували людству в концентрованому вигляді, що велике відкриття може не тільки принести благо, але й призвести до цілковитого знищення життя на планеті. Клонування можна зарахувати до таких відкриттів.
Ще одна проблема цього століття — розробка і пошук нових видів енергії. Це не тільки наукова й екологічна проблема. Це проблема грошей і влади. Традиційні джерела енергії — нафта, газ, вугілля, атомна енергія — це ефективний інструмент впливу. І тільки могутня хвиля спеціальних заходів і суспільного тиску на енергетичних магнатів (персоналії, країни і картелі) може примусити їх припинити навмисні дії щодо заборони процесів застосування альтернативних джерел енергії. Людству вже давно дано інформацію про безліч таких джерел. Завдання нового століття — припинити «з’їдати зсередини» нашу планету.
У ХХI столітті людство повинне нарешті розібратися з такими важкими матеріями, як гроші і секс. І навчитися керувати цими енергіями розумно, «без надриву» і культивування, але також і без презирства. Недостатнє розуміння природи і значення цих енергій робить людину надто вразливою, з багатьма комплексами, ущербною. Людство повинне позбутися фетишу грошей і сексу та усвідомити, що це лише одні з енергетичних еквівалентів людської активності. Але ними аж ніяк не вичерпується багатство життя.
Як не парадоксально це звучить, сьогодні у світі достатньо грошей, щоб нагодувати кожного, та надто недостатньо ідей, які здатні привнести нову якість у життя на планеті. Вже очевидно, що зовсім недостатньо бути наддержавою, яка друкує долари, як США, щоб перешкодити тероризму, тайфунам або екологічним катастрофам. І, звичайно, щоб заслужити любов і повагу. Недостатньо також бути розвиненою соціалістичною (соціал-демократичної) країною, як Швеція, щоб запобігти катастрофічному зростанню кількості самогубств.
Якби все у світі вирішували гроші і рівень доходів населення, всі проблеми були б прості і тривіальні, а рішення — очевидні.
Зважаючи на всю глибину провалля між багатими і бідними країнами, на безумовну неприпустимість їхнього взаємного паразитування, проблема бідності не є і не буде найголовнішою проблемою сучасного світу.
Але ми повинні бути готовими до того, що ХХI століття буде століттям бунтів не тільки бідних країн, але й бунтом багатих. «Какофонія» триватиме доти, поки людство не знайде правильного місця і звучання для кожної нації, країни і народу. Так само, як серед людей, серед людських співтовариств є сильні і розумні, красиві і симпатичні, ліниві і трудоголіки, творці і виконавці. Усі вони прекрасні, якщо життєздатні і толерантні до інших. Тільки у взаємній повазі, здатності цінувати і прощати зможуть гармонійно жити такі різні країни і народи.
Глобалізація. Слово затерте, та іншого такого ємного поки нема. Тому — глобалізація. Чим вона характерна?
Передусім, глобалізація — це відгук людства на неймовірне прискорення притоку інформації з усіх видів інформаційних полів. Це, звичайно, не тільки і не стільки Інтернет. Це ноосфера, це езотерична інформація, це накопичений людством науковий і дослідницький потенціал, це інші інформаційні потоки, говорити про які поки не прийнято. Жодна держава або транснаціональна компанія вже не може пред’явити свої права на цю інформацію — вона планетарна. Ніхто поодинці не здатен освоїти її — вона для людства загалом. У цьому суть глобалізації. Вона — перший крок на новому шляху об’єднання людства в єдиний організм. У цьому процесі головне — зберегти красу і самобутність учасників процесу об’єднання.
Відмирають класи і країни. Як наслідок — відмирають партії. Парламентаризм так само, як і автократія, — у жорстокій кризі. ООН «марніє» на очах і явно не може впоратися навіть із сучасними завданнями.
Це цілком природно. Швидкість та якість процесів, що відбуваються на Землі, ставлять такі завдання перед владою, що традиційні механізми і інститути просто об’єктивно нездатні впоратися з їхнім рішенням. Парламенти — великі, громіздкі і неповороткі. Поки вони збираються і приходять до вирішення певної проблеми, вона вже давно «просвистiла мимо» і на підході — вирішення трохи новіших. Авторитарні моделі також низькоефективні. Немає на Землі людини, яка б виявилася здатною своєчасно і точно реагувати на всі сучасні виклики. Крім того, самі «виклики» почали носити глобальний характер. Знайти на них відповідь, виробити і реалізувати рішення — не під силу жодній країні або навіть найбільшій ТНК. Не під силу й Організації Об’єднаних Націй у її нинішньому вигляді. Щось нове повинне народитися. І, можливо, це нове буде по суті такою собі «груповою автократією»… У будь-якому випадку час визнати необхідність загальносвітової еліти, яка об’єднає кращих представників націй і народів із метою усвідомлення Плану і вироблення стратегії розвитку людства загалом як єдиного і прекрасного організму.
Глобалізація загрожує багатьма небезпеками і проблемами. Та однією з найсерйозніших у недалекому майбутньому буде небезпека монополізації єдиною наддержавою, що залишилася, права на ініціативу та вирішення. До речі, термін «наддержава» — такий самий рудимент, як, наприклад, ламповий телевізор. Можна тільки сподіватися, що всі учасники процесу глобалізації це розуміють (або зрозуміють) і зроблять відповідні висновки.
Але головною проблемою глобалізації уявляється проблема глобалізації системи без глобалізації свідомості . Якщо не буде забезпечений комплекс заходів, спрямованих на розширення свідомості людства, його духовності і відповідальності, — система стане монстром, який знищить саме людство. Будь- яка влада завжди підкидає масу спокус. І одна з основних — спокуса маніпулювати, а не керувати. Таким чином, володарі, з одного боку, схильні до бажання маніпулювати. А з другого боку, безграмотні, аморальні і бездуховні люди завжди самі спокушають владу маніпулювати ними. Саме тому головним завданням стає просвітництво і захист індивіда від системи. Слід виробити безвідмовні механізми відсічі посяганню системи на втручання у приватне життя індивідуума. Це дуже складно. Єдиний спосіб вирішення цієї епохальної проблеми — еволюція свідомості людини.
Закони життя так само гуманні, як і нещадні. У створенні нової якості життя на Землі братимуть участь і виживуть тільки ті народи, які будуть здатні пред’явити свiту моральність і духовність, терпимість і працьовитість, а головне — нові ідеї. Чи є місце в цьому великому русі нашому народу України? Упевнена — так. І передусім тому, що ми вміємо любити і прощати. А світу це так необхідно.
Далі буде…
Інна Богословська.
