Ми говоритимемо про рік, що минає, а ще – про рік, який починається, про рік надій. Дванадцять місяців тому ми із полегшенням зустрічали 2005 рік, розраховуючи, що він буде роком миру, злагоди і нових можливостей. На жаль, занадто багато з того, на що ми сподівалися, не збулося. Частково це сталося тому, що за часів змін взагалі важко розраховувати на тихе існування, але частково тому, що революція, як воно завжди буває, винесла нагору чимало піни, чимало людей, для яких особисті інтереси і амбіції виявилися понад усе. Навіть вище від загального блага. І дуже добре, що майже всі політичні сили, які претендують на місця у владі за підсумками виборів-2006, встигли показати нам, на що ж вони здатні. Показали. Тепер цілком зрозуміло, що покладатися наступного року нам є на кого – насамперед, на самих себе, на свій вибір, на свою життєву позицію.
За минулий рік остаточно підтвердилося, що ми всі виявилися значно мудрішими і більш зрілими, ніж та влада, яка має сміливість правити від імені народу. Мені довелося днями ознайомитися з результатами соціологічних досліджень – так вони говорять, що більше 80% виборців прийдуть на дільниці проголосувати, але при тому за останній місяць приблизно вдвічі більше – вже понад 25%, – стало тих, хто буде ще міркувати, за кого саме віддати свій голос. Я впевнена: люди за січень, лютий і березень розберуться у тім, що саме їм запропонують у бюлетенях. І скажуть своє слово. І цього права вибору їх ніхто вже позбавити не зможе. Мабуть, це ще одна велика надія прийдешнього року.
Одночасно з боєм годинника опівночі 31 грудня ми позбудемося усіх розчарувань, які нам приніс 2005-й, – але наш новий життєвий досвід коштував того. Ми навчилися краще відрізняти правду від брехні і гарні слова – від правильних рішень. Я дуже усім нам бажаю нудної (не дивуйтеся!) влади. Влади такої, за якої ми зможемо мати розкіш не пам’ятати прізвища голови «Нафтогазу України» і навіть паливно-енергетичного міністра. Я дуже бажаю нам, щоб з 2006 року почалося п’ять років спокійної роботи на наше власне благо, ми на це точно заслужили – усі разом, незалежно від переконань, місця проживання і мови, якою воліємо говорити з дітьми.
