Моє життя | Інна Богословська

Народження

Народилася в м.Харкові 5 серпня 1960 року. Була гроза.)

Школа, дитинство, юнацтво

Навчалася в харківській середній школі N5 з 1967 по 1977 рік. Школою жила, школу любила, в школі боролася за повагу вчителів до учнів, за почуття власної гідності. Не боялася вчителів, завучів і директорів, зривала уроки на знак протесту, домагалася свого. Виривала листи з щоденників, добре вчилася, любила алгебру і геометрію, історію та літературу, географію та біологію. Не любила фізику і вчительку фізкультури. Ходила на гуртки і в музичну школу по фортепіано, гуляла з собакою (улюблений дог Найда), співала, танцювала, читанням віршів викликала сльози глядачів під час шкільних свят, грала в баскетбол з хлопцями у школі і поза нею, плавала, стріляла, керувала автомобілем, була формальним і неформальним лідером, займала перше місце по збиранню металобрухту і макулатури, по збиранню врожаю в колгоспі, привела клас до перемоги в обласній «Зірниці» … Побула тиждень секретарем комсомольської організації школи – написала заяву про складання з себе повноважень відразу ж після того , як на всесоюзному з’їзді лідерів комсомольських організацій один із секретарів райкому поліз мене «лапати» прямо на сходах, в перерві на комсомольські бутерброди з ситро. З тих пір перестала одягати комсомольський значок. З другого класу їздила в «піонерські табори». Закохалася і поцілувалася «по-французьки» вперше в 14 років, в однолітка Андрія з іншої школи, і дуже боялася завагітніти від поцілунку … У 15 вищипала собі брови і підфарбувала вії, за що була розкритикована улюбленим вчителем з мистецтва … У 16 років, в 1976 році з подружками закурила першу сигарету у сквері за пам’ятником Леніну) – а в 2014-му ми цього ідола, нарешті, знесли …
У школі в мене з’явилася перша справжня подруга – мій класний керівник Тетяна Гулак. У нас була різниця у віці всього 11 років)). Мій справжній Вчитель і Друг.

Інститут

Навчалася в Харківському юридичному інституті з 1977 по 1982 роки. Перші два роки – на вечірньому факультеті з одночасною роботою секретарем-друкаркою на кафедрі наукового комунізму), а потім – на денному. Навчалася із задоволенням і закінчила навчання з червоним дипломом. Були блискучі старі викладачі, юристи від Бога, зі знанням 15-ти іноземних мов, шанувальники високої літератури і живопису. Були й совкові “виродки”, були й розумники-фронтовики Другої Світової, були й просто молоді й талановиті викладачі. Спасибі всім за прекрасну, справжню Вищу Школу. Читала Леніна з першоджерел – тому зненавиділа більшовизм … Відмовилася вступати в комуністичну партію. Вивчала матеріали з’їздів КПРС – тому не сприймаю радянську систему. Читала і слухала філософів і дисидентів – тому знала, що ця Система завалиться неминуче. Уважно і глибоко вивчала Систему, щоб її перемогти … Паралельно вийшла заміж по любові за хлопця з простої сім’ї), пішла з батьківського дому, займалася театром, народила доцю … Щоб заробити на життя, крім навчання на підвищену стипендію, друкувала дисертації, робила ремонти в квартирах, шила кофтинки і сукні, в’язала светри, шарфи, шапочки і навіть пальто). По закінченню Інституту, відмовилася категорично йти працювати в «правоохоронну» систему і вибрала професію захисника. І Слава Богу)) Моя професія – допомагати і захищати.

Перше кохання і сім’я

У березні 1979 року вийшла заміж за Анатолія Вабья, який вчився зі мною в одній групі на вечірньому факультеті юридичного інституту. Толя був на 5 років мене доросліше, з простої сім’ї, з великою душевною раною від ранньої смерті мами. Він багато читав і знав, відслужив в армії, і у нього була приголомшлива посмішка)) Одружилися по любові, прожили в щасливому шлюбі 12 років. Одразу почали жити самостійно. Мої батьки розміняли свою велику квартиру на дві двокімнатних, дали нам старі меблі, свекор подарував нам холодильник – і ми пішли … Мені було 18. Разом ставали на ноги, вчилися, гарували, разом грали в Народному театрі читця Зари Довжанської, ходили на «підпільні покази» кіно, таємно ночами передруковували дисидентську літературу й «Майстра і Маргариту», осягали життя. Завжди повна квартира напівголодних друзів-студентів, нічні суперечки до хрипоти – про країну, про політику, про війну і мир, про Систему і дисидентів, про гроші і релігію, про кіно, театр, літературу … Поїздки в плацкарті до Москви на вистави Ефроса і Любимова, черги за квитками з 4-ї ранку до обіду … Потім робота і доросле життя. Потім любов пройшла … Розійшлися. Підтримували прекрасні відносини і після розлучення …
11.11.2011 року, в 11:00 вечора Анатолій загинув в автомобільній катастрофі. За пару тижнів до цього він приїжджав до мене в Київ. Коротка розмова про справи перейшов у довгу розмову про наших спільних друзів, їхні долі … А через 13 днів його не стало. Горе.

Улюблена і єдина Настя

У листопаді 1980 року народилася донечка Настуня. Наше руде сонечко з блакитними очима і чотирма веснянками на носі)). Справжній Стрілець – завжди в пошуку, в прагненні до мети, до нового і цікавого. Рішуча і сильна. Красива Жінка, зовсім іншого типу Жінка, ніж я. Тільки вегето-судинна дистонія однакова)). Критичний розум, почуття гумору, небезпечне для оточуючих правдолюбство і прямота … Запит на сьогодення, прекрасне почуття стилю, вміння дружити. Відмінний організатор і менеджер. І прекрасна Мама двох чудових дітей, Саші – 13 років, Полінка – 7. Вона вміє робити діток щасливими, вільними і вихованими. Я їх обожнюю, мою доцю і онуків. Дуже цікаво спостерігати, як вони троє ростуть і розвиваються. Це щастя.

Школа душі

Подарунок долі – участь разом з чоловіком Толею в творчому колективі «Народного театру читця» Зари Довжанської. Зара була дивовижною і великою жінкою, в молодості вона була актрисою театру Кураса, блискуче (за спогадами) грала Мавку, була красунею. А потім, було близько 30-ти років, виходячи з «Ермітажу», потрапила під машину …. Маса переломів, назавжди – з милицею, потім з паличкою. Але вона подолала труднощі, стала чудовим режисером і подарувала щастя творчості тисячам людей. А ще вона була Вчителем з великої літери для всіх, хто навіть випадково зустрічав її в житті. Я грала в літературних спектаклях від студентської пори до 1986 року, під ім’ям Інна Вабья. Театр Зари був одним з найважливіших центрів культурного, духовного і дисидентського життя Харкова. Булгаков, Цвєтаєва, Пастернак, Мандельштам, Вознесенський, Солженіцин, Платонов, Бунін, Чехов, Достоєвський, Монтень, Шопенгауер, Соловйов, Бердяєв, Ніцше, Аурабіндо, Акутагава Рюноске, Пушкін, Шекспір, Сартр, Ібсен, Андерсен, Шукшин, Білий, Волошин, Сковорода, Блаватська, Реріхи, Арсеній і Андрій Кончаловський, Окуджава, Стругацькі, Ефрос, Любимов … Це моя школа душі.