“…только переход на рыночные отношения освободил нас от газового рабства. И не нужно нынешней украинской власти так громко ныть и каждый год ползать на коленях, выпрашивая льготную цену”, – заявила в своем последнем интервью Юлия Тимошенко.
Давайте абстрагироваться от фигуры Тимошенко и оперировать исключительно фактами и цифрами.
Часть из них, кстати, есть в упомянутом интервью.
Как признает Тимошенко, за последние 3 года:
– более, чем вдвое сокращены объемы потребления российского газа;
– вдвое увеличена стоимость транзита;
– организованы реверсные поставки газа из стран ЕС;
– запущены проекты по добыче сланцевого газа, строительству LNG-терминала.
Если прочитать интервью, естественно, складывается впечатление, что это – заслуга и победа газового соглашения от 2009 г., а не тех людей, которые, несмотря на все препятствия, боролись и продолжают бороться за каждый сэкономленный кубометр газа. Оказывается, только “слабые и недальновидные политики” не рассмотрели, насколько выгодными были подписанные для Украины эти соглашения.
Судя по всему, выгодными были для нас и те пункты, в которых прописаны штрафные санкции за недобор газа в размере 300%. Несмотря на то, что сейчас, благодаря сокращению потребления газа на 20 млрд кубометров, каждый украинец экономит 1 700 грн. Ведь если бы Украина платила штраф, каждому из нас это обошлось бы в 5 100 грн.
Следуя логике Тимошенко, плохо, что не платим. Лучше платить штраф, тогда украинцы вынуждены были бы больше зарабатывать. Как минимум, на 5 100 грн в год.
И вообще, нечего просить “льготные” условия. Даже, если при такой (справедливой, как считает Тимошенко) цене, нам выгоднее покупать газ в Европе, в этом нет ничего страшного. Украина от этого только выиграет.
Видимо, ее мнение разделяют соратники. Как по партии, так и по оппозиции. Если бы не разделяли, то, наверное бы, Аваков, Томенко и Кожемякин отозвали свой законопроект о введении полного моратория на добычу и разведку сланцевого газа в Украине.
А “Батькивщина” и “Свобода” не провалили голосование в Ивано-Франковском областном совете о разрешении на добычу сланцевого газа.
Вот такая работа у людей: делать все, чтобы Украине было хуже. Единственное, в чем они преуспели, это в умении черное называть белым.
Отже, якщо ви зайшли на мій сайт — значить вам, як і мені, не байдужа доля України. Значить ви, як і я, втомилися від влади олігархів і партійних злочинних зграй (що, по суті, те ж саме). Значить ви прагнете змін і вірите, що у владі мають бути люди, які змінять систему. Я теж про це мрію.
Але, крім мрії, я маю ще й реальний досвід успішної роботи в політиці і бізнесі. Знаю, як побудована ця система — а, отже, розумію, де натиснути, щоб вона змінилася досить швидко. Я не просто маю надію, що основні зміни в країні можна провести за один президентський термін — я знаю, як це зробити. Так, для цього доведеться працювати по 20 годин на добу. Але я готова до цього. Зрештою, це мій звичний режим роботи, коли мова йде про важливі проекти. А що може бути важливішим за наше майбутнє? Проте, однієї ідеї і бажання працювати замало для перемоги. Потрібні ресурси. Людські, часові, фінансові. І я не маю ніякого бажання просити ці ресурси в олігархату. Бо «позичає» в них одна людина — а віддає потім вся країна. Ще з процентами.
Тому я звертаюся до вас — Громадянина України. Звертаюся з пропозицією допомогти мені стати Президентом України, який за один термін проведе найнеобхідніші реформи і відкриє двері у владу для інших і нових людей. Винайміть мене на роботу! А в якості гарантії виконання своїх обіцянок, я пропоную вам підписати договір. На замін вашої підтримки ви отримуєте іменний сертифікат. І якщо через 2 роки мого президентства 50% тих, хто отримав такі сертифікати, скажуть, що я не справляюся — я протягом місяця піду у відставку.
Проінвестуйте в наше спільне майбутнє — і отримаєте не просто вдячність, а інструмент керування Президентом!
