Держпідприємництво вже декілька років досліджує регіональні компоненти бізнес-клімату України шляхом обчислення рейтингів регіонів за станом розвитку малого підприємництва та його підтримки на місцевому рівні.
Таким чином, запровадження систематичної процедури визначення рейтингів сприяє фокусуванню уваги місцевих органів влади та місцевого самоврядування саме на проблемах малого підприємництва в своїх регіонах, активізації місцевої ініціативи для більш повного використання своїх повноважень із запровадження нових ефективних форм його підтримки, поширенню прогресивного досвіду, а також стимулює залучення інвестиційних коштів в розвиток цієї сфери економіки.
Загальний рейтинг регіонів, обчислений за даними 2002 року відповідно до розробленої Держпідприємництвом методики, є комплексною оцінкою за 33 показниками, що за певними ознаками були сформовані у три групи. Перша група базується на статистичних даних щодо кількості суб’єктів малого підприємництва та показниках їх економічної діяльності. Друга група показників формувалася з урахуванням критеріїв оцінки ефективності діяльності місцевих органів влади та місцевого самоврядування у сфері підтримки малого підприємництва на місцевому рівні за напрямками, визначеними Законом України “Про державну підтримку малого підприємництва”. Третя група включає кількісні показники стану розвитку мережі об’єктів інфраструктури та громадської складової підтримки малого підприємництва.
Перша група показників є основною і має максимальний вплив на загальний рейтинг. Дві інші групи, перш за все, носять стимулюючий характер і мають найменший дольовий вплив на остаточний результат. Складова впливу кожної групи показників при розрахунку загального інтегрованого балу в рейтингу становила відповідно 60, 30 та 10 відсотків.
Для мінімізації суб’єктивного фактора при формуванні переліку показників використовувався принцип застосування рівнозначних початкових умов для всіх об’єктів ранжування. Іншими словами, показники регіонів різних за розмірами територій, відмінних за господарсько-економічною специфікою (аграрних і промислових) приводилися до “єдиної системи координат”. Для цього поряд з абсолютними значеннями показників враховувалися відносні критерії. Наприклад, показники кількості суб’єктів малого підприємництва також співвідносилися до кількості наявного населення в регіоні, кількість фермерських господарств – до кількості сільського населення, кількість об’єктів інфраструктури підтримки малого підприємництва – до кількості суб’єктів малого підприємництва і т.д.. З метою усунення проблем при оперуванні даними, які мають різну фізичну сутність (одиниці виміру), що унеможливлює їх порівняння, всі показники шляхом математичних обрахувань приводились до стандартизованого значення.
Групи показників формувалися на основі офіційних даних Держкомстату України, державних органів реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності та звітної інформації Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій про хід виконання регіональних програми розвитку малого підприємництва за встановленою формою. Крім загального рейтингу, по кожній групі показників визначалися групові рейтинги, по кожному показнику – часткові рейтинги.
Разом з тим, необхідно враховувати, що специфіка рейтингової оцінки полягає у визначенні конкретного місця кожного регіону на фоні інших регіонів. В той же час, будь-який рейтинг не в змозі дати об’єктивної картини щодо динаміки змін стану по роках в рамках одного регіону. Наприклад, приріст якогось показника конкретного регіону може мати максимальне значення впродовж років для самого регіону, але в порівнянні з приростом в інших регіонах може виглядати зовсім незначним, а отже, рейтинг такого регіону за цим показником може бути навіть нижчим, ніж в попередні роки.
Ще одна особливість рейтингу полягає в необхідності врахування “ефекту запізнення”, тобто не існує пропорційної залежності від ефективності вжитих заходів органами місцевої влади та місцевого самоврядування (ІІ і ІІІ групи показників) і отриманих наслідків (І група показників) в межах одного року, за який здійснюється розрахунок рейтингу. Іншими словами, посилення уваги місцевої влади до проблем сфери малого бізнесу в регіоні створить умови для кількісних і якісних змін лише через певний час. В цьому сенсі доцільним є визначення часткових рейтингів за показниками стимулюючих груп, що дасть змогу оцінити ефективність дій місцевої влади кожного регіону порівняно з іншими.
В 2002 році картина загальних рейтингів не зазнала радикальних змін порівняно з попереднім роком. Взагалі, пожвавлення підприємницького клімату й активізація діяльності місцевої влади у сфері ефективної підтримки малого підприємництва простежувалися в усіх регіонах. Однак групу “лідерів” у 2002 році сформували м. Київ, Одеська, Донецька, Харківська, Закарпатська, Кіровоградська і Дніпропетровська області. При чому м. Київ та Одеська область в даному рейтингу незмінно посідають протягом 2000-2002 років відповідно перше і друге місця.
Харківська й Закарпатська області впродовж трьох років також стабільно перебувають у групі “лідерів”. Значно покращилася ситуація в Донецькій області, яка поступово з 8 місця у 2000 році перемістилась у 2001 році на 6 місце, а у 2002 році вже посіла 3 місце по країні.
Стійкі позиції цих регіонів в даному рейтингу, безумовно, зумовлені вищим загальним рівнем їх соціально-економічного розвитку, кращими ресурсними та інвестиційними можливостями. Так, за даними Інституту Схід-Захід, за інвестиціями в основний капітал м.Київ і Донецька область у 2002 році посідали відповідно 1 і 2 місця, Одеська і Харківська області – 4 і 5 місця. Разом з тим, якщо для цих регіонів високий підприємницький рейтинг є в цілому закономірним явищем, то випереджаючий розвиток цього сектора в Закарпатській області має інший характер. Це можна пояснити високим внеском малого підприємництва (2 місце в частковому рейтингу по країні) в розвиток регіональної економіки депресивного регіону, який постраждав від стихійного лиха 1998 і 2001 років. Свою роль також відіграло й запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності. Водночас в Закарпатській області простежується досить високий рівень безробіття (5,5%). Проблему підвищення зайнятості працездатного населення здебільшого можна розв’язати за умови максимального використання потенціалу малого і середнього підприємництва. Проте, ця сфера і сама потребує піклування і підтримки з боку місцевої влади для її сталого розвитку.
В той же час, аналіз практики підтримки малого бізнесу в Закарпатській області протягом трьох останніх років свідчить про те, що фінансова допомога надавалася переважно за рахунок впровадження донорських проектів, а з місцевих бюджетів кошти на реалізацію заходів відповідної регіональної програми жодного разу не виділялися. З цього випливає, що при найменшому розладі в існуючій моновекторній системі підтримки підприємництва позиції області в даному рейтингу можуть швидко похитнутися.
Позитивні зміни в останньому рейтингу торкнулися Кіровоградщини і Дніпропетровщини. Так, з 16 місця у 2000 році Кіровоградська область перемістилася на 10 місце у 2001 році, а потім на 6 місце у 2002 році, а Дніпропетровська область – з 15 місця у 2000 і 2001 роках – на 7 місце у 2002 році. Між іншим, Кіровоградська область у 2002 році вийшла на 2 місце в груповому рейтингу за показниками, що характеризують ефективність дій місцевої влади, спрямованих на підтримку малого бізнесу.
Досить рівно з 2000 по 2002 роки розвивалося мале підприємництво в Автономній Республіці Крим. Як і раніше, Крим перебуває в групі “переслідувачів”, посівши за ці роки відповідно 10, 8 і 9 місця. Дещо послабила свої лідерські позиції, які займала два роки поспіль, Миколаївська область, увійшовши у 2002 році до числа “переслідувачів”.
Нерівномірно розвивається мале підприємництво у Львівській області, яка перебуваючи в попередні два роки в числі “переслідувачів” і “лідерів”, раптом у 2002 році потрапила до “основної маси” регіонів (14 місце). Київська область у 2002 році майже повернула свій рейтинг 2000 року (7 місце), перемістившись з 17 місця в десятку успішних регіонів.
Рейтинг Запорізької області впродовж 3-х років змінювався лише в межах 4-х сходинок, в результаті у 2002 році область зайняла 11 місце. Чернівецька, Луганська, Хмельницька, Вінницька області весь цей час перебували в групі, що складають “основну масу” в рейтингу (місця з 11 по 19). Майже не змінилася ситуація на Івано-Франківщині – 18, і 20 місця.
Якщо у 2000 році Полтавська область належала до числа регіонів-“аутсайдерів”, то впродовж двох наступних років вона закріпилася в групі, що формує “основну масу”, посівши 16 місце. І навпаки, місто Севастополь не втримало позитивної тенденції, коли у 2001 році перемістилося з 19 на 12 місце, оскільки в рейтингу 2002 року місто вже зійшло на 20-е місце, з якого розпочинається група “аутсайдерів”.
Що ж стосується останньої групи в рейтингу, то її склад за 3 роки суттєво не змінився. Незначні переміщення відбувалися лише в межах самої групи. Найслабшими регіонами у 2002 році були Сумська, Чернігівська, Тернопільська, Черкаська, Волинська, Рівненська і Житомирська області. Хронічна ситуація щодо низького розвитку сфери малого бізнесу цих регіонів безумовно пов’язана з порівняно невисоким загальним рівнем їх соціально-економічного розвитку, а також низькою інвестиційною привабливістю. Так, за даними Інституту Реформ, ці регіони в інвестиційному рейтингу за 2002 рік також посіли низькі місця: Рівненська – 25, Житомирська – 24, Тернопільська область – 23, Волинська – 22, Чернігівська – 19 місце.
Зазначимо, що Чернігівська область вперше в 2002 року покинула останнє місце в даному рейтингу, а Житомирська впевнено піднялася з 25 місця у 2000 році на 22 місце – у 2001 році та 21 місце – у 2002 році.
Втішним є те, що такі “непередові” в загальному рейтингу 2002 року області, як Волинська, Хмельницька, Чернігівська, потрапили в десятку кращих в груповому рейтингу за показниками, що характеризують ефективність дій місцевої влади щодо створення сприятливого підприємницького середовища. А такі регіони, як Вінницька, Волинська, Івано-Франківська, Хмельницька і Черкаська області, посіли високі позиції в груповому рейтингу за станом розвитку інфраструктури малого підприємництва.
Цікавим є той факт, що регіони, в структурах державних адміністрацій яких існують окремі підрозділи з питань регуляторної політики та підприємництва (м. Київ, Дніпропетровська, Закарпатська, Чернігівська, Черкаська області), не втратили свої позиції в рейтингу 2002 року, якщо порівнювати з попереднім роком. Більше того, деякі з них навіть підвищили свій рейтинг.
Індикатором ефективних дій місцевих органів влади та місцевого самоврядування в напрямі створення сприятливого підприємницького середовища є впровадження фінансово забезпечених заходів регіональної програми, що передбачають фінансово-кредитну, ресурсну, інформаційну підтримку суб’єктів малого бізнесу, надання їм приміщень для здійснення підприємницької діяльності, запровадження пільг по орендним ставкам, розміщення серед них регіональних замовлень, залучення в сферу малого підприємництва іноземних інвестицій та ін. Враховуючи, що на виконання заходів регіональних програм розвитку малого підприємництва на 2003-2004 роки 26 регіонів передбачили кошти в регіональних бюджетах у 2003 році, сподіваємося, що здійснені місцевою владою кроки надалі сприятимуть підвищенню загального рейтингу цих регіонів.
