М.Коломієць, директор Програми «Партнерство за прозоре суспільство»: жінка-лідер, жінка-політик, що завжди ставить перед собою високу планку і досягає наміченого. Зараз на її плечі поклали відповідальність за діяльність Комітету з питань регуляторної політики і підприємництва. Це ще одна можливість випробувати себе і довести свою відповідальність за народ України. Надаю слово главі Комітету Інні Богословській.
І.Богословська: добрий день, спробую говорити конкретно і тому почну з тих інституціональних кроків, що зробив Комітет підприємництва останнім часом для боротьби з корупцією. Насамперед, у липні прийнятий Закон «Про регуляторну політику» і, незважаючи на вето, ми його перебороли і з 1 січня 2004 року він набирає сили. Це рамковий Закон. Зараз Держпідприємництва розробляє чотири методики – як він буде працювати. Уперше в Україну регуляторні інструменти будуть поширюватися на органи законодавчої влади. Донедавна регуляторна політика могла впливати тільки на дії виконавчих органів влади. Ми ніяк не могли впливати на розгляд законопроектів у Верховній Раді і на розгляд будь-яких документів і рішень на рівні місцевого самоврядування. З 1 січня регуляторні правила будуть поширюватися і на дії законодавчих органів влади від державного до місцевого рівнів. Ми будемо співпрацювати з питання розробки методик не тільки з міжнародними інституціями і програмою TASIS, Світовим банком і НТК, але і з громадськими підприємницькими організаціями.
Комітетом підготовлена і погоджена на Кабінеті міністрів процедура змін, згідно з якою вводиться кримінальна відповідальність посадових осіб за примуси підприємців вносити внески у фонди, створені при державних організаціях, будь-яких благодійних фондів, внески в які, згідно з законом, є добровільними. Ми сподіваємося на те, що депутати прийдуть до згоди і цей законопроект буде прийнятий. Так ми створимо ще один інструмент боротьби з примусом підприємців фактично витрачати додаткові гроші на бізнес через внески в різні фонди.
Комітет ретельно займається дозвільною системою. Це – головне джерело корупції для бізнесу: і малого, і середнього, і великого теж. Адже це – один з головних аспектів підприємницького середовища загалом, бізнес-клімату.
Дозвільна система. Зараз в Україні 1200 організацій, що мають право надавати різні дозволи на ведення підприємницької діяльності. Були часи, коли в Україні було більше 250 видів ліцензій і тільки після прийняття відповідного закону їхня кількість скоротилася до 20. Зараз у нас 27 ліцензій, але це ж не колишнє число, скоротилася і кількість зловживань у цій сфері. Так ми дійсно поліпшили підприємницьке середовище. Але той бідний український бюрократ, коли в нього забрали право видавати ліцензії, знайшов інший вихід. У нього залишилося право видавати дозвіл і зараз видача дозволів зростає щодня, як снігова куля. Можу констатувати, що з 10 проектів постанов, що подаються міністерствами, відомствами або державними комітетами, у 80% ми знаходимо спроби одержати додаткове право видавати дозвіл. Видачу цього дозволу, як правило, пропонують зробити платною і, крім того, створити поруч з державною установою госпрозрахункову структуру з ексклюзивним правом надання додаткових платних послуг, зв’язаних з видачею дозволу.
Тому сьогодні головним завданням є до кінця року або максимально в січні 2004 року подати у Верховну Раду Закон «Про дозвільну систему». Перший проект такого закону вже поширюється серед підприємців, ми хочемо побачити реакцію підприємницького середовища. Цей Закон буде ретельно розроблятися і буде законом прямої дії, ніяк не рамковим. Закон «Про дозвільну систему» повинен встановити головні основи діяльності в дозвільній системі, визначити всі інструменти, що дозволяють контролювати правила видачі дозволів або одержання різними організаціями такого права. Ідеологія законопроекту така: по-перше, дозволи повинні видаватися тільки там, де діяльність суб’єктів підприємницької діяльності може загрожувати життю, волі або здоров’ю людини, все інше не повинно регулюватися дозвільною системою. По-друге, ми вважаємо необхідністю позбавити державні органи можливості створювати госпрозрахункові організації по проведенню процедур, зв’язаних з дозволами. Я впевнена, що коли Верховна Рада нас у цьому підтримає, це буде серйозним кроком для поліпшення бізнес-середовища і дійсно, не на словах, а на ділі, боротьби з корупцією.
Зараз йде обговорення теми введення «єдиного вікна». Є два типи «вікна»: «єдине вікно» для реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності і «єдине вікно» для дозвільної системи. В інструментах по реалізації Закону «Про реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності», що вступає в дію з 1 липня, ми обов’язково передбачимо створення «єдиних вікон» для реєстрації. На тім тижні я була в Кривому Розі і побачила приклад діючої системи «єдиного вікна» реєстрації і дозвільної системи і створеного в адміністрації єдиного офісу. За цим принципом, коли підприємець починає свою діяльність, він практично спілкується з двома чиновниками і це рятує його від необхідності дачі хабара тим, хто зв’язаний з видачею дозволів. Проблема дуже серйозна, коли 1200 організацій мають право давати дозволи, а в кожній організації по тисячі бюрократів, можна зрозуміти, скільки людей зацікавлені в стримуванні розвитку цієї системи. Але ми повинні це робити.
Зараз хочу перейти до інституціональних основ корупції, що існує в Україні. Вступаючи в політичну боротьбу, ми не повинні забувати, що коли не працює система, то яка б людина не прийшла до влади, система не буде працювати. У зв’язку з цим, головним фактором, що не дозволяє вільно жити і працювати будь-якій людині, є адміністративна структура. Нам вкрай необхідна адміністративна реформа. Якщо ми її не проведемо, ми не зробимо нічого. Але адміністративна реформа може проводитись лише за адміністративно-територіальною реформою, і це – головне. Це те, що зробила Польща і завдяки чому громадянське суспільство і підприємницьке середовище постійно забувають, як держава втручається в їхнє життя. Сьогодні в нас абсолютно недієздатна адміністративно-територіальна система. У нас величезна кількість місцевих реципієнтів, що складаються з обласних державних адміністрацій і місцевого самоврядування. У нас на 27 суб’єктів територій тільки 4 донори, а інші є реципієнтами. Ми провокуємо патерналізм стосовно реципієнтів і не вчимо їх заробляти гроші, так ми створюємо вантаж бюрократів на кожного працюючу людину. Як приклад приведу реформу Податкової адміністрації. Хочу звернутися до шановних іноземних колег, що вже багато грошей витратили на реформу Податкової адміністрації і зараз виділяють величезний кредит, більш ніж на 100 мільйонів, для реформування. Але мене сильно турбує те, що в центральному апараті Податкової адміністрації працює півтори тисячі співробітників з абсолютним дублюванням функцій. Це приводить до того, що на одного інспектора, що працює з платником податків, у нас чотири, п’ять з половиною керівників у центральному апараті. Причому, якщо розглядати структуру Податкової адміністрації, ви побачите – це міні-колапс, що має відображення в адміністративній системі в цілому. Тому хочеться, щоб усі розуміли, що коли ми, наприклад, створюємо величезну і дуже дорогу систему по адмініструванню податків, ми повинні розуміти, що роблять 1500 чиновників у центральному апараті Податкової? Як трапилось, що на підтримку підприємництва в бюджеті закладений 1 мільйон 800 тис. гривень, а тільки кредит, виділений для податкової служби – 120 млн. доларів. То ж кому допомагають шановні друзі?
Другий приклад – Міністерство економіки. Відомо, що Міністерство економіки близько 12 років є притулком чиновників, що не можуть працювати в інших міністерствах і їх, фактично, скидають у Мінекономіки. Кожний з них створює собі коло обов’язків, компетенцію. Якщо розглянути структуру, ми побачимо, що в Міністерстві економіки є практично усі функції і повноваження, присутні в інших міністерствах. А Міністерство промисловості? Це взагалі рудимент у нинішньому стані. І це не залежить, повірте мені, від тих особистостей, що стають посадовими особами, навіть не залежить від міністра.
Адміністративну реформу потрібно проводити швидко, сильно і погоджено з законодавчою, виконавчою, судовою владою і бюджетом, тому що це – дороге задоволення. Реформа припускає скорочення чисельності, а виходить, буде потрібно виплатити чотири заробітних плати за скорочення. Потрібно усвідомлювати, щоб зробити скорочення, ми один раз повинні значно заплатити за це. Але після цього кількість тих, кому потрібно давати хабара, значно зменшиться.
Ще скажу, що коли відбувається дублювання функцій, завжди є присутньою безвідповідальність. Так, коли за одне питання відповідальні різні відомства, то ні з кого запитати про результат. Якщо говорити про необхідність боротьби з корупцією, потрібно «зріти в корінь». Але можу вам сказати, що тільки те, що я є самодостатньою людиною і ще знаходжуся у виконавчій владі, маю принципи, власну компанію, що приносить мені хліб, тільки тому я зараз можу працювати державним службовцем і робити ті важкі кроки, що вважаю необхідними. Не забувайте, зараз у розвинутих країнах бюрократи є нащадками зі столітньою історією, де в спадщину передаються будинки, акції, капітали. Це люди, що мають житло, машини, що одержують дивіденди від сімейного бізнесу. У нас бюрократ бідний як канцелярська миша. Ставши главою Комітету і маючи статус міністра, я одержала оклад у 360 гривень. Мої дивіденди від консалтингової компанії складають 50 – 200 тисяч гривень, тільки тому я можу працювати в Комітеті. І це нормально. Запитайте в будь-якого бюрократа в будь-якій країні, чи живе він тільки на свою зарплату? Ні, усі суспільства мають власність, що є основою багатства країн і багатства людей. Потрібно усвідомлювати, що потрібно змінювати самого бюрократа, його якість. Тому адміністративно-територіальна й адміністративна реформи – це дві інституціональні підвалини боротьби з корупцією. Коли ми не розв’яжемо ці питання, ми будемо постійно робити косметичну операцію, коли необхідно лікувати печінку.
