Що чекає Україну в найближчі місяці?
— Є три варіанта розвитку подій. Перший: якщо Януковичу вдасться обманути опозицію, вивести її на позачергову сесію Верховної Ради та скористатися цим моментом для введення надзвичайного стану, глобального арешту лідерів опозиційних політичних сил і активістів. Після цього весь протестний рух зміститься в регіони, в першу чергу центральної і західної України, і звідти почне розкручуватися нова спіраль народної війни проти режиму. Яка й закінчиться для Януковича сценарієм Чаушеску.
Другий варіант: якщо Майдан буде розростатися по всій країні. Маосвий протест і тиск приведе до того, що вертикаль влади почне розсипатися. Врешті-решт, Януковичу дадуть втекти з країни. Влада зміниться. Крайній термін другого варіанту розвитку подій — літо цього року.
Третій варіант, за який борюся я, є найменш малокровним, адже про безкровний говорити ми, на жаль, вже не можемо: створити нову більшість у Верховній Раді за рахунок виходу “регіоналів”, які не можуть існувати в цій системі. Тоді ми формуємо нову, проєвропейську більшість, актом парламенту повертаємося до легітимності конституційного устрою, а саме до Конституції 2004 року, яка була незаконно скасована, і призначаємо новий уряд. Це дасть змогу перезавантажити систему влади, створити систему стримування і противаг і убезпечити від появи нових диктаторів в майбутньому.
Чому після убивств людей не бачимо масового виходу “регіоналів” із партії?
— На них чинять страшенний тиск. Раніше люди не бачили, куди і навіщо їм виходити. Сьогодні вже є нормальна формула: нова більшість, нова Конституція, ці люди отримають легітимний захист і гарантії безпеки. Також екс-“регіонали” зможуть створити нову фракцію й претендувати на посаду голови Верховної Ради. З’являється надійна сітка для тих, хто прийме важке рішення піти проти системи. Вони матимуть гарантії безпеки і бачитимуть майбутнє за парламентсько-президентської республіки.
Скільки таких людей?
— Зараз готові йти ті, про кого я навіть не могла подумати. Таких точно є 30. Процес почався і їх буде більше. До кінця року Партія регіонів розсиплеться. Це буде таке собі зомбі, яке намагатиметься потягнути й інших за собою в могилу.
Звісно, жоден із наведених сценаріїв не є простим. Суспільство вже не може жити в такій країні. З’явилася величезна кількість людей, які не бояться смерті. Такого в Україні за новітню історію ще не було. Заява Кличка й Яценюка, що готові йти з народом до кінця — зламали сценарій Банкової. Там були впевнені, що в час небезпеки Яценюк відійде і не проявить позицію, а Кличкові його друзі скажуть: навіщо це тобі треба, ти ж і так маєш все, про що міг лише мріяти.
Януковича переконали: ми з усіма домовилися. З кимось посадами, з кимось — грішми. Ви з Тягнибоком виходите в другий тур і перемагаєте.
Який конкретно план був у Януковича?
— Під приводом обговорення ситуації в країні, відставки уряду чи відміни законів від 16 січня хочуть зібрати позачергову сесію парламенту. Дуже багато людей відмовилися підписувати закони, прийняті 16 січня. І досі намагаються зібрати підписи. Розрахунок на те, що зайдуть провладні фракції, опозиційні, в сесійній залі буде багато людей. Як тільки Янукович видасть указ про надзвичайний стан, опозиція заблокує трибуну, вони знову проголосують руками, оголосять, що є голоси і з наступної секунди можна арештовувати і робити все, що завгодно. Янукович хоче підігнати ситуацію під “чрезвичайку” і всіх хлопнути, як він каже. Це улюблений вислів Януковича і його оточення.
Путін скаже Європі: навіщо вам Україна із надзвичайним станом? А я розберуся. Путін контролюватиме Україну. Це технології москвича Суркова. Знайомі з ним люди кажуть, що настав його зірковий час. Він давно вже мріє покласти Україну під ноги Путіну.
Як сильно Москва впливає на Київ?
— Такого ще ніколи не було. Росіяни повністю знаходяться на рівні керівництва й оперативного управління СБУ та МВС, зовнішньої розвідки. Через людей, напряму пов’язаних із Медведчуком.
Росія може допомагати українській владі військами?
— Ні.
Людям, які вийшли з Партії регіонів, потрібні гарантії безпеки. Вже два місяці — криза. Опозиція не могла цей час ефективно використати і вже давно домовитися?
— Опозиція дуже просунулася в цьому питанні. Вони готові давати гарантії.
Чому тільки зараз до цього дійшли?
— Тому що коли бачили соціологію, що в другому турі перемагає будь-хто від опозиції, втратили пильність та розуміння з наскільки озвірілим ворогом мають справу. Тому поверхнево поставилися до цього питання.
Ні політики, ні громадські діячі не були готові до зміни влади?
— Вони вважали, що буде просто зламати ситуацію. А попереду — дуже важкі часи.
Чому влада обрала тактику сили?
— Янукович рідко зустрічався із фракцією. За рік — двічі. Улюблена фраза у нього була така: у нас є всі інструменти і важелі, щоб подолати будь-яку ситуацію. Країну описали як підприємство, обклали корупційним податком. Мільярди доларів в кеші лежать в кімнатах у сейфах, у валізах “cім’ї”. Є ще повний контроль над правоохоронними органами. Плюс вони три роки готували “Беркут”. Ви ж бачите, що це — фашисти. Я була в шоці, як хлопця скинули з колонади і він помер. Але не думаю, що це зробив “Беркут”.
А хто?
— Ми не знаємо, хто стоїть на цих барикадах. Там багато людей, які не мають відношення до “Беркуту”. Є УБОП, переодягнені інші силовики. Коли було таке, щоб вдень людину вивезли в ліс і закатовували до смерті? Тільки за те, що вона вийшла на Майдан. Коли таке було, щоб взявши людей на площі, їх не довозили ні до райвідділків, ні в лікарні? Ми й досі не знаємо, де вони. Чому влада на це пішла? Бо для Януковича немає жодного варіанту уникнути покарання. Хіба дадуть виїхати і десь переховуватися.
Якщо в Януковича є “всі важелі впливу на ситуацію” — де він прорахувався?
— Я можу сказати — чому. Янукович зараз уперше в житті повністю поламав систему управління, за якою жив усі роки. Коли був губернатором, прем’єр-міністром, лідером опозиції — управляв у горизонтальній площині. Кожному давав свій сегмент відповідальності. Контролював кожен крок у кожному сегменті, знав, хто коли в туалет ходить. У нього манія за всіма слідкувати. Дуже любить слухати чужі розмови. Займається цим годинами. Як був губернатором, казав: разом ми заробимо більше, ніж кожен окремо. Всі, хто не погоджувався на таку схему, були вбиті або втекли з області.
Після того, як Янукович став президентом, зробив іншу систему. Кожен мав свою зону, але він піднявся над всіма. З багатьма перестав літати одним літаком, спілкуватися. Але потроху з кимось підтримував стосунки.
У січні 2013 року прийняв рішення відмовитися від усіх і завести “сім’ю”. Арбузова поставив на першого віце-прем’єра, а всю молоду команду розставили на грошові потоки, силові відомства. Система стала у формі ромба. А це — нестійка модель.
У Януковича завжди була блискуча інтуіція, «чуйка», але коли мав весь обсяг необхідної інформацію, про те, що відбувається навколо. Як тільки її не стало, засумував, зацарювався. У нього все добре, грошики капають, всі опоненти “знеструмлені”, залишені без політичного та фінансового ресурсу, бо все — в нього. Рідний син за все відповідає. Інтуїція закінчилася. Став дуже ображатися, коли хтось казав те, що йому не подобалося. “Старі донецькі”, які мали право говорити все Януковичу, кажуть: “Інно, навіщо мені це треба? Я все життя з ним дружив, але сказав правду і він зі мною півроку не розмовляв. Не погукав на святкування, не привітав із днем народження”. Януковичу перестали говорити правду. І він втратив адекватність. Вже рік він не розуміє Україну.
Які висновки мають зробити лідери опозиції, коли їх засвистують і кричать “Ганьба!”?
— Це — школа. Поки не гепнемося, не навчимося бігати. Майдан повстав сам, без політиків. У закатованого майданівця питали: хто фінансує? Дівчата в машинах за 250 тисяч доларів під’їжджають, із багажників викладають шини і установки для фейєрверків. Мовчки приїхали і віддали. Влада не розуміє ситуацію. А чи є в нас політики, готові її правильно оцінити і відповідно діяти? Немає. Але вчаться. Саме тому Майдан не сприймає гасла “Юлі волю!”. Бо Тимошенко — це Янукович у спідниці.
Багато хто вважає, що такої ситуації не відбулося б, якби 2010 року президентом стала Тимошенко.
— Ще раніше почалася б громадянська війна і вішали б людей на ліхтарних стовпах за те, що не люблять царицю. Зараз головне зрозуміти: всі, хто проти режиму, повинні об’єднатися. Хто не хоче Північної Кореї в Україні.
Чи може Янукович зіграти на протистоянні Схід-Захід?
— Так. Більш-менш розуміють ситуацію в Кіровограді, Сумах, Полтаві, Запоріжжі, Дніпропетровську. З рештою областей треба їхати і розмовляти з людьми. Сталінград буде в Харкові. Бо там Гепа і Допа (губернатор Харківщини Геннадій Кернес та мер Харкова Михайло Добкін. — «Країна»). Це єдине місто в Україні, де криміналітет став владою. В інших містах є влада і номінальні “смотрящіє”. У Харкові “смотрящіє” і є влада. Вони відрізають вуха, вбивають людину посеред міста і всі знають, хто за цим стоїть.
Як ще “роззброювати” владу, крім поїздок на Схід?
— Перший рух — це члени Партії регіонів. Свого часу туди загнали всіх. Нехай виходять. Все суспільство повинно протягнути їм руку.
Другий рух — розвал фракції Партії регіонів.
Третє — губернатори і мери міст від Партії регіонів мають подавати у відставку. В цьому напрямку треба працювати. Також не купувати продукцію “регіоналів”, не платити податків. Зустрічалася з людиною, яка володіє інформацію про надходження до державного бюджету. З початку року в бюджет зібрали п’ять мільярдів гривень замість тридцяти планових. Люди вже не платять. Я прошу не просто не платити податки, а платити їх для руху спротиву. Якщо доведеться звертатись до олігархів, то повториться історія 2004 року.
Де олігархи, чому мовчать?
— Вони під величезним кремлівським тиском. У них Росія намагатиметься відібрати все, щоб і не рипалися.
А вони?
— Не хочуть. Насамперед, Ахметов і Пінчук. По-перше, їхній бізнес — це справа їх життя. По-друге, вони в такому віці, що не зможуть повтори щось подібне. Можна сказати: нехай продадуть, навіть за чверть ціни, і живуть собі прекрасно. Але це не просто бізнес, це — частина життя. Для них цей тиск — випробування.
Чому опозиція не веде з ними перемовин?
— Думаю, перемовини ведуть. Але не мають системного характеру. Олігархи повиїжджали з країни або пішли в себе, щоб побути наодинці. Для них теперішня ситуація — теж виклик. Влада кинула виклик усім.
Як їх навернути на сторону суспільства?
— З 2004 року всі розмови з олігархами були про те, щоб виробити правила гри. Після того як Янукович перетворив усіх на лузерів, почалися внутрішні розбіжності. Вони викликані перерозподілом коштів: хтось більше має, а хтось — менше. Але якщо олігархи зараз відчують, що нова країна гарантує їм захист власності, то вистоять під натиском Росії. Якщо твій бізнес коштує 30 мільярдів, а за нього дають сім — це не купівля. Це — не продати, а віддати.
Олігархи можуть не перейти на бік повсталого народу?
— Якщо вони хочуть залишатись олігархами, то перейдуть.
Яку роль може відіграти Захід?
— Насамперед: зупинити розрахунки по платежах влади. Вони це вміють робити. Можуть не пропускати будь-які доларові платежі, бо вони проходять через субрахунки американських банків. Але це — Сполучені Штати. А на Європу розраховувати важко. Там усе дуже забюрократизовано. Безумовно, у влади є лобі в Європі. І це випробування для самого ЄС — на подвійні стандарти.
Чи є у Януковича зараз ті, хто піде з ним до кінця?
— У 2005 році, після поразки на виборах, він залишився з трьома-чотирма людьми. Думаю, на підставі цього можна зробити певні висновки, скільки тих, хто може піти з ним до кінця.
Політична криза допомагатиме російському бізнесу скуповувати українські активи?
— Безумовно. Кривава криза в Україні — це їх сценарій. Вони роблять тут теж саме, що й в Росії. Але не розраховували на такий розвиток подій. Думали, що після перший трупів нікого на вулиці не лишиться. І помилились. Вони до всього ставляться технологічно. Не враховують емоцій, сентиментів. Навіть сентиментів наших олігархів, яким віддавати майно — це обнулити себе. Сценарій Москви не спрацьовує.
Але нащо їм Україна — це ж купа проблем.
— Російська еліта мислить категоріями державництва, а не економічної вигоди чи збитку. Приростання територіями їм потрібне як повітря, адже Путін — це неоімператор. Хіба є в когось сумніви щодо цього?
На що може піти Москва?
— На все, крім прямої військової операції. Адже Україна — величезна, і не відомо як все піде.
Як прожити перехідний період після зміни влади?
— Зараз держава особливо не впливає на побутове життя українців. 60 відсотків економіки — в «тіні». Люди самі виживають. По-друге, будь-яка нова влада буде змушена оголосити дефолт. У нас є домовленість із Росією по кредитах. Треба з’ясувати, які там умови. Кремль нічого просто так не дає. Якщо змінити владу, гірше не буде.
Що треба буде змінювати першочергово?
— Насамперед, потрібен незалежний суд. По-друге, менші податки. По-третє, держава на три-чотири роки має стати головним замовником на внутрішньому ринку. Ну хіба це нормально, що закуповуємо потяги за кордоном, хоч є свої заводи? Ясно, що це тільки для того, аби більше заробити на цьому. І в рази треба скоротити корупцію. Зараз система так побудована, що найбільше заробити можна на бюджеті. Це — модель повільного загнивання економіки й країни.
Що робити зі статками “Сім’ї” після зміни режиму?
— Це залежатиме від сценарію. Якщо дозволять покинути Україну, то залишиться якась частка грошей. За “варіанту Чаушеску” ніхто нічого не залишить, буде конфісковано все. Третій варіант: відберуть те, що захоче суспільство.
Хто, скоріше за все, буде наступним президентом?
— За теперішніх розкладів — Віталій Кличко. По-перше, він не має досвіду роботи в українській договірній політиці. По-друге, у нього є репутація. Нехай вибачають інші претенденти, але Кличко точно хабарів не братиме. У нього є відчуття що можна робити, а що — ні.
Журнал «Країна» №307, 30.01.2014
