19:30, 29.11.2004, программа «Факты. Обозрение», ICTV.
Ведущий Алексей Гнилуша:
— Сьогодні у нас у гостях відомий юрист, голова громадського руху „Віче України” Інна Богословська. Пані Інно, доброго вечора.
— Доброго вечора.
— Дякуємо, що прийшли. Дуже приємно бачити Вас у цій студії і давайте розпочнемо розмову, адже прямий ефір і час обмежений. Засідання Верховного Суду України зараз вже закінчилося, а тривало майже цілий робочий день. Так що, є в Україні реальні шанси на правовий вихід із ситуації?
— Ви знаєте у такій складній ситуації, в якій ми зараз опинилися, простого виходу не буде, але законодавство завжди передбачає, що можуть бути такі ситуації, коли прямої норми закону немає. І тоді, юристи знають, і я думаю, що багато хто з громадян чули таке слово як аналогія закону.
— Поясніть будь ласка.
— У такому випадку суди можуть діяти виходячи із принципів, які закладені у Цивільному кодексі України. Це принцип справедливості, розумності. Виходячи з цього принципу суди можуть застосувати норми інших законів. Тобто, аналогія закону, застосування загальних норм і правил, які регулюють взаємовідносини людей, громадян у суспільстві, можуть бути використані Верховним Судом для того, щоб вирішити цю дуже складну правову ситуацію. Я думаю, що вперше в Україні Верховний Суд має підстави доказати суспільству, що у нашій країні є ця гілка влади. Бо ми всі знаємо теоретично, що є виконавча влада, законодавча влада і судова влада, але як влада вона ще не була відома суспільству. Я думаю, що зараз високий професіоналізм, велика професіональна гідність і честь Верховного Суду дають нам всі шанси розраховувати, що суд знайде правове рішення цього питання.
— Ви вжили термін „виходячи зі справедливості”, але я думаю, що у наших глядачів вже виникло таке питання, адже ми знаємо, в усіх справедливість може бути своя і правда так само. Де та гарантія, чи є законно прописана гарантія того, що ця справедливість буде законною, справжньою і чи зможе назвати це справедливістю кожен окремий громадянин України?
— Ви знаєте, коли вже говорити так, щоб нас зрозуміли всі, не тільки юристи, які можливо нас зараз слухають, то говоримо, що в правовій площині Верховний Суд зараз у дуже складній ситуації. Тому що відповідно до Закону „Про вибори Президента України” до суду можуть бути оскаржені протоколи Центральної Виборчої Комісії. Що таке протокол? Це скільки людей проголосувало, скільки за, скільки проти, хто переміг. Але у даному випадку суспільство і закон теж вимагає від суду, щоб він не тільки сказав, що цей папірець є дійсний чи не є дійсний, а щоб він визначився щодо результатів самих виборів і тому тут значно ширше повинен діяти суд. І з точки зору юриста я можу сказати, що є три варіанти поведінки суду. Найтяжчий та найдовший і невідомо, який буде кінцевий варіант – це варіант перерахунку голосів. Що це означає? Це означає, що бюлетені з усієї країни будуть перевезені до Києва і хтось, не знаю хто, буде перераховувати всі ці бюлетені і заново визначати результат. Це найскладніший варіант і ми не знаємо, що ми отримаємо в результаті.
— Власне Ви знаєте цитату останнього часу. Пан Ющенко сказав, що рахувати можна і до пролісків, а власне як довго можна рахувати?
— А це питання не визначено зараз, бо тільки для вирішення питання щодо дійсності того папірця, який називається протоколом ЦВК є встановлений законом термін 7 днів, тобто з цього питання Верховний Суд до четверга повинен вирішити, визначитись. Але з питання недійсності виборів він може розглядати справу стільки, скільки це дозволяє цивільно-процесуальний кодекс, а термін там не встановлений. Але я впевнена, що зараз суд розуміє наскільки від нього, від його рішення залежить спокій в країні і я б сказала, не тільки спокій, а економічна ситуація, політична ситуація, ситуація у сім’ях, у наших оселях. І тому, я впевнена, громадянська позиція суддів зараз буде головним чинником поряд з професійною гідністю, який буде впливати на скоріший розгляд справи.
— Другий варіант, який теж є у площині законодавства більш менш врегульованим. Це визнання виборів взагалі такими, що не відбулися. Цей варіант приведе до того, що Верховний Суд повинен фактично зобов’язати Центрвиборчком визнати вибори такими, що не відбулися і зобов’язати Центрвиборчком звернутися до Верховної Ради для призначення нових виборів.
— Скажіть, а на Вашу думку, це не вибуховий варіант? Адже одна зі сторін переконана, що переміг їхній кандидат.
— Безумовно. І більшість населення України визнає, що вибори були сфальсифіковані. Більш того, я думаю, що багато людей навіть не категоричні в тому, хто переміг, але вони категоричні в тому, що фальсифікації були. Тому, це безумовно варіант, який може призвести до вибуху, але кожен день все більше і більше людей говорять, що жоден кандидат сьогодні не витримує тієї напруги, яка є. Жоден кандидат не пропонує розв’язання конфлікту і тому можливо треба зробити ще одні вибори, і вже в більш спокійній обстановці їх провести. Я не знаю, як країна це витримає, але з точки зору права це абсолютно правовий варіант і на нього може піти Верховний Суд, і він лежить в правовій площині.
— Тобто кажуть: „Стоп машина! Вибори не дійсні. Починаємо спочатку!”
— Я хочу сказати, що плітки про те, що згідно із законодавством діючі претенденти не можуть брати участь у нових виборах, жодного відношення до законодавства не мають. У нових виборах можуть брати участь і ті кандидати, які зараз балотувалися. Це з точки зору закону. Це не з точки зору громадянської позиції і тих мільйонів людей, які зараз стоять на вулиці.
— Власне, в разі оголошення цих виборів недійсними, як скоро по закону можуть статися повторні?
— Дев’яносто днів.
— Дев’яносто днів, три місяці. Тобто весь цей час влада залишається в цьому ж складі?
— Я думаю, якщо вся влада залишиться у такому ж складі, то це буде дійсно революційний вибух. Я вважаю, що у випадку, коли Верховний Суд прийме рішення про призначення нових виборів, виконавча влада і законодавча влада повинні прийняти низку рішень. І перш за все — це персональні зміни у правоохоронних органах. Це персональні зміни в органах виконавчої влади, перш за все серед тих губернаторів, які зараз просто викликають обурення всього населення, бо цілісність України, територіальний патріотизм ми тільки відчули, він тільки зародився, коли з’явилася Тузла і ми відчули себе громадянами однієї країни і зараз з’являється нація на наших очах і з’являються ті, хто каже давайте «пошматуємо» все це. Наш народ може стати великим і, як говорить один з наших філософів Ігор Дідковський, цей народ за те щоб стати великим, повинен піти на все і витримати все.
— Абсолютно. Я теж вірю, але давайте повернемося до наших виходів. Ви знаєте, я буквально уявляю собі наших глядачів і я знаю точно, я це чув на вулицях, в розмовах з батьками, родичами, знайомими, і є кілька тисяч людей, які зараз сидять і думають, добре, проведемо повторні вибори, знов фальсифікації і знову все заново. І повертаючись до теми фальсифікації, ми знаємо, що вони були і з того боку і з того, і на Заході і на Сході, відповідно на користь різних кандидатів. Чи є якийсь механізм запобігання фальсифікацій у разі повторного голосування?
— Перш за все, треба розуміти, що сталося. Фальсифікації, які визнаються всіма, що вони є, не можна зараз розмежувати і сказати, що на Сході вони були, на Заході не були. Тому пропозиція багатьох кіл, щоб Верховний Суд визнав фальсифікації тільки у деяких регіонах, безумовно в законній площині не лежить і я впевнена, що суд такого рішення прийняти не може. Все перераховувати — це перший варіант; визнати взагалі вибори недійсними — це другий варіант і третій варіант, який є на грані, він не прямо прописаний в законі, але за аналогією його можна прийняти, це варіант визнання не дійсними повторних виборів, тобто другого туру. Тобто, коли вже визначено два учасника і між ними буде проведене переголосування. Але тоді виникає наступна проблема. Проведуть вибори і тоді інша сторона скаже, ми не довіряємо, бо за таких розкладів, які зараз є в Україні, не можна очікувати, що буде велика перемога одного з кандидатів і будь-яка сторона може висказати недовіру. Пам’ятаєте вибори у Польщі, коли обирався Кваснєвський, мільйон голосів була різниця і там було піддано це сумнівам, і там було переголосування. Тому абсолютно всюди треба змінити склад територіальних і дільничних виборчих комісій, бо всі протоколи складаються саме там. Це по-перше. По-друге, просто величезна, неймовірна кількість помилок була і у однієї і у іншої сторони, і тому той досвід, який вже є у роботі спостерігачів, членів виборчих комісій, я думаю, дозволить нам розраховувати на меншу кількість фальсифікацій.
— Будемо сподіватися. Цей лототрон, насправді, може крутитися довго, коли Україна витягне свій головний приз, нового президента. Будемо чекати. Ми проговорили з Вами три варіанти правового виходу з ситуації і все ж таки залишається головне запитання. Чи є якісь механізми, які дозволяють провести не фальсифіковані чи менш фальсифіковані вибори? Є якийсь відсоток фальсифікацій, на який не зважає закон?
— Я думаю, що фальсифікація або є або її немає. Я хочу сказати, що з моєї точки зору головна гарантія це те, що зараз ми маємо мільйони людей на вулицях по всій країні. Це значить, що відбулося становлення суспільства, що люди вже не будуть мовчки дивитись на фальсифікації, що люди вже підуть як волонтери на ці вибори і я думаю, що політичні сили знайдуть гроші і сили, щоб навчити спостерігачів. Бо я бачила багато спостерігачів на дільницях, які сиділи чесно, дивились чесно, навіть не ходили в туалет, бо боялися щось пропустити, але вони не знали, що їм робити, вони не знали, що бюлетені треба гасити, вони не знали, які можуть бути засоби фальсифікацій, тобто вони чесно просиділи, а біля них були фальсифікації. Суспільство наше зростає, ми маленькі ще діти, ми стаємо розумнішими і люди – це головний гарант. Але треба, щоб було відмінено відкріпні талони безумовно. Це неможливо, щоб у такій кількості люди голосували поза межами без будь-яких причин на те. Треба, щоб була величезна гарантія відсутності спекуляції з голосуванням поза межами виборчих дільниць, бо Миколаївська область дає 35% такого голосування. Ну що це таке, там масове каліцтво чи там холера?! По-третє, це безумовно реєстр виборців. Коли будуть нові вибори і це буде три місяці, то матимемо можливість створити такий всеукраїнський реєстр виборців, який дозволить досить швидко перевіряти чи ця людина голосувала вже чи ні, чи жива вона, чи померла.
— Так як ідентифікаційний код платника податку.
— Ну хоча б. На превеликий жаль під час голосування бюджету того року багато хто і в тому числі опозиція у Верховній Раді пропонувала ввести видатки на створення цього реєстру у бюджеті, але Мінфін сказав, що грошей немає і не було створено цей реєстр. Я вважаю, це була величезна помилка, яка дала зараз можливість здійснення фальсифікацій. Тобто інструменти є і весь світ цими інструментами користується. Я думаю, що це можна зробити.
— Ви сказали про відміну відкріпних талонів. Верховна Рада ратувала за вдосконалення системи відкріпних талонів, тому що відміна, ми ж з Вами розуміємо, це обмеження в правах.
— Так. Я можливо не так коректно сказала, більш як політик сказала, а не так як юрист. Безумовно це створення прозорої системи видачі талонів і реєстру, загального «сквозного» реєстру, щоб ми бачили, що коли у Львові виданий талон, то які талони видані там в Донецьку чи у Харкові погашаються і можна відслідкувати їх використання. Але не тільки повторне використання. Ми повинні бути впевненими, що за людину, яка відкріпилася з Донецьку, не буде проголосовано в Донецьку. Тобто і ця гарантія повинна бути, але все це можна зробити. Це знайомі суспільствам інших країн механізми, які працюють. Я думаю, що за тих витрат, які зараз поніс бюджет під час передвиборчої кампанії, ми можемо знайти гроші, для того щоб в кінці кінців доказати людям, що ми починаємо жити у правовій країні.
— Абсолютно. Ніж в хаті робити ремонт у 20 разів дешевий, краще один раз зробити дорогий і жити.
— Ви абсолютно праві.
— Ну це я намагаюся так із звичайних позицій звичайного громадянина. Я так само звичайний громадянин.
— Так і треба робити. Ви знаєте мені шкода, що політики наші говорять на „птичьем языке” і люди не розуміють взагалі змісту. Вони самі собі у віртуальному просторі живуть, суспільство саме по собі. Я зараз була у Харкові. Я провела два ефіри, я зрозуміла, що мені в ефірах треба говорити буквально «на пальцях», бо люди просто «зашлаковані» емоціями, вони хочуть знати, що робити, як це виглядає, взагалі, яке є законодавство. Я думаю, що преса зараз повинна зрозуміти, що треба робити програми по „ліквідації безграмотності — лікбез”. І це безумовно треба робити, люди просто 13 років заробляли гроші, щоб стати на ноги. Зараз вони вже хочуть мати достовірну інформацію, не пропаганду, а інформацію. Треба робити все, щоб вони її мали.
— Ми говорили про запобіжні заходи, які можна поставити гарантією того, що не буде фальсифікацій, якщо буде обрано шлях переголосування або повторних виборів.
— Я хотіла ще б додати, що не тільки фальсифікація викликала таке обурення населення, а й те, що кандидати не мали рівного доступу до засобів масової інформації, наприклад, до можливості отримання приміщення для зустрічей і т.д. Тому я впевнена, що ще одну зміну потрібно внести в закон «Про вибори президента України», це зміна, яка повинна зробити імператив, тобто зобов’язати держаного службовця, який балатується на посаду президента, на час виборів піти з посади, тому що в інакшому разі ми не можемо відокремити де, хто виступає як прем’єр-міністр чи як кандидат у президенти — і це безумовно також породжує фальсифікації. І крім того стосовно теми сепаратизму і представників адміністрації президента на містах, я думаю, це просто сором те, що ми зараз бачимо. Ще раз підкреслимо, що тільки з’явився національний територіальний патріотизм, а державні службовці вищого ґатунку фактично «кромсають» країну. І я хочу тут дати коментар юриста, юридичний коментар. Згідно з Конституцією України питання території вирішується виключно на рівні парламенту країни і всенародного референдуму, тобто Україна не є федерацією, вона є унітарною державою і всі питання територій вирішуються всім народом і тому зараз те рішення, яке прийнято про проведення у Донецьку територіального референдуму абсолютно не законно. І я думаю, що Генеральна прокуратура зараз повинна винести протести на ці рішення і призупинити їх. Це може зробити не тільки Генеральна прокуратура, прокурор Харківської області знайшов в собі сміливість і сили внести протест на рішення обласної адміністрації Харкова. І я впевнена, коли цих рішень не буде, то треба приймати кадрові рішення і знімати таких людей з посади. Бо головне, що в нас є — в нас є нова країна. Це наше дитя, яке ми повинні вигодувати, випестити і зробити його сильним, красивим і мудрим. І ми не можемо дивитись спокійно на авантюри. Просто соромно було дивитись на нашого харківського губернатора Кушнарьова, соромно, людина, яка „обезображена интеллектом” і чому вона себе так повела, я не знаю, що повинно було статись, щоб пан Кушнарьов так себе повів. Але зараз він не є вже авторитетом у Харківській області безумовно і він повинен чи сам піти чи його повинні звільнити з посади.
— Пані Інно, якщо вже розібратися з законністю на ті випадки, що ми називаємо сепаратистськими або сепаратизмом або автономізацією… Деякі фахівці, політики чи навіть посадовці посилаються на певний прецедент, випадок, який вже був в українській історії, десь на початку 90-х років. Депутати облради Закарпатської області проголосували за проведення референдуму про автономний статус Закарпаття і газета „Закарпатська правда” зауважує, що майже 90% депутатського корпусу приймали в цьому участь. І, дуже цікавий факт, 1 грудня 78% закарпатців проголосували за цей неозначений статус. Прецедент в нас був, і рішення було, референдум був проведений на основі закону України про місцеві і загальноукраїнські національні референдуми від 91-го року.
— Ні. По-перше, зараз вже діє інша Конституція, інший закон про місцеве самоврядування. І, по-друге, треба зрозуміти, що одна річ, коли іде мова про отримання автономного статусу в складі унітарної держави, інша мова …
— Це те, що ми називаємо автономізацією.
— Так. Територіальна громада може попросити верховну владу, тобто парламент, бо ці рішення приймає тільки парламент, надати окремій території статус автономії у складі незалежної держави.
— Простою мовою, більшу свободу дій, але у законних рамках.
— А зараз те, що ми бачимо, це зовсім інше. Це відокремлення від держави, це створення нової держави зі своєю фінансово-кредитною політикою, зі своїми міжнародними стосунками і т.д. Тобто зараз, що пропонується у Сєвєро-Донецьку – це створення нової держави, це відрізання від України шматка, який буде називатися автономією. Це зовсім інша справа.
— Отже ми обговорили з Вами варіанти, правові варіанти виходу з кризи… І головне, ми не можемо ігнорувати одного, і Ви про це говорили, що зараз можливо ті люди, що збираються на площах і вулицях наших міст, можливо саме вони і є першими і найсильнішими рушіями нової нації, яка зароджується. Вони там знаходяться і ігнорувати це ми не можемо. Як Ви вважаєте, як довго в людей буде терпець: перше, стояти там, друге, стояти там мирно? Як Ви вважаєте скільки така ситуація може продовжуватися?
— По-перше, Ви сказали такий термін „ми не можемо ігнорувати людей, які на площі”. А Ви знаєте що це таке? Це пострадянський синдром у нас, бо будь-яка європейська країна не може взагалі сказати „ми не можемо ігнорувати людей, які на площі”. Це тільки в тоталітарній державі з’являється такий термін. Безумовно ми всі з того, ми всі з колишнього. І ви знаєте, я б сказала, головна проблема сьогодення в Україні, що всі політики, все, що вони роблять, все з колишнього. Жоден не запропонував суспільству проекту майбутнього, жоден не може відповісти, що буде далі, який образ країни, як ми будемо вирішувати конфлікти, як ми будемо разом рухатися вже новою нацією, до яких горизонтів. І в цьому величезна проблема, що зараз нема порозуміння. В колишньому не можливо знайти порозуміння, порозуміння можна знайти тільки у проекті майбутнього. І там знайти суспільні інтереси, єдність, порозуміння, радість. Тому я дуже радію, що люди вийшли на площу, я дуже радію, що з’явився помаранчевий колір на наших вулицях, я дуже радію, що сьогодні любов, злагода панує на цих вулицях, я дуже радію, коли сині з помаранчевими цілуються. Мені дуже боляче, коли у спину кидають каміння чи матюки, вибачте за це слово, але це теж є. Але треба зрозуміти, що політики зараз, з моєї точки зору, які є першими гравцями, багато політиків першого ешелону зараз просто граються. Вони ще не відчули повну відповідальність за те що виходить, кожен на другого скидає відповідальність за процеси, а винні всі абсолютно. Я в цьому впевнена. І тому сьогодні треба сідати за стіл переговорів, сьогодні треба робити все, щоб люди, які на вулицях, не зганяти їх в стадо і не робити їх стадом, бо ми бачимо, що сьогодні є навіть протиріччя в таборах. І в голубому є більш радикальні, менш радикальні, ті, що налаштовані на компроміс і не налаштовані на компроміс. І в помаранчевих ми вже очевидно бачимо, де є радикальне крило, де є помірковане крило, а де є взагалі центристське крило, яке пропонує ті чи інші ходи. Треба щоб зараз суспільство вимагало від політиків сідати за круглий стіл і знаходити політичні рішення, бо тільки на вулицях або тільки у правовій площині його знайти не можливо. Треба об’єднувати ці зусилля. І ще я хочу сказати, що не довго терпець буде. Людям кожен день треба щось говорити, але вони вже не хочуть чути. Сьогодні на площі була моя донька, яка сказала, що тут вже інша атмосфера, тут просто гасла, «вперед», «ми переможемо» і т.д. Люди вже не сприймають, вони хочуть почути, що ми будемо робити далі і робити не в тому сенсі, щоб взяти одну будівлю потім іншу. А що будемо робити? Який план, проект розвитку країни?
— Я так само зробив спостереження, коли сьогодні вранці їхав на роботу, людей стало менше з помаранчевими ознаками на одязі і з синіми також. Люди нейтрально поспішають в понеділок зранку на роботу…
— Втома приходить, але не треба думати, що це назавжди, тобто я думаю, якщо зараз буде загострення, то ми на одного, хто на площі будемо мати ще 4 тих, хто прийде йому на допомогу — друзі, сім’я, знайомі і т.д.
— Ну це не дай Боже, щоб було загострення.
— Не приведи Господи. Тому зараз та влада, яка розраховує на те, що суспільство втомиться і що все воно саме «рассосется», як вагітність на 9-му місяці, то це не так. І навіть, якщо ми будемо бачити менше людей на вулицях, це не означає, що суспільство можна зробити таким, яким воно було раніше. Все. Суспільство вже інше. Я була у Харкові, я була у Дніпропетровську, я була в Одесі, я була на заході країни. Суспільство інше і повинні зрозуміти політики, що це означає, що візантійської політики вже не може бути, політики під ковдрою — треба карти на стіл. Зрозуміти, з якими картами треба вже розлучитися, викинути їх на сміття, які карти можуть грати і робити нормальну сильну політику, враховуючи інтереси народу, а не тільки свої особисті інтереси.
— Ви знаєте з приводу ситуації мені дуже хочеться Вам вірити, дуже хочеться розуміти і сподіватися, що саме так і є. Я теж бачу усміхнених людей… Але мені здається, що вже перші ластівки владоненависті над нами промайнули. По-перше, з одного боку люди зі зброєю це точно, коли демонстранти протистоять міліції, міліція це люди зі зброєю. І нещодавній чернігівський випадок, коли в Чернігові демонстранти намагалися прорватися до міської ради, і невідомо хто. Не можна це довести, ми давали в інформаційному сюжеті і той і інший бік, і кожний стверджує, що хтось з іншого боку щось в них кинув, чи там вибухові пакети чи гранати зі слізогінним газом. Невідомо хто, неможливо довести…
— Ви ж знаєте, революційна ситуація це саме страшне, коли провокатори з’являються, і коли вже не можна зрозуміти, хто перший зробив такий крок, кинув камінь.
— Перший камінь, знаєте, як в давньогрецьких міфах, кинь перший камінь і воїни один одного перебили. Ми продивилися російський канал. Продовжуємо. І я так розумію під час перегляду матеріалу у пані Інни виникла репліка.
— Так. Я б дуже хотіла сказати, що зараз Росія намагається за якимись знайомими шаблонами проаналізувати ситуацію в Україні, але це стає неможливим. І в мене дуже багато друзів і друзів моїх друзів, які зараз прилітають з Москви на один день, щоб тільки подивитися, що тут сталося і вони мені говорять, що в нас стільки запаху свободи, смаку свободи, що ми просто не могли уявити, що поряд з нами така країна, яка таким чином розвивається. Це чудово і ми маємо вже імідж не тільки міжнародний і в Росії імідж України зміниться, я впевнена в цьому, на позитив.
— Пані Інно, дуже коротко, чи Ви вважаєте, що цей матеріал телеканалу Росія був незбалансований?
— Ні. Я зараз бачу, що деякі канали намагаються більш менш збалансувати матеріали. Тієї «чорнухи», яка була багато часу немає, але я хочу сказати, що багато російських каналів повинні ще довго відпрацьовувати перед Україною за те, що вони подавали однобоку і неправдиву інформацію.
— Ну, а власне як українські канали зараз висвітлюють ситуацію в Україні на Вашу думку?
— Та це просто щастя, ми так раді бачити, куди б я не приїжджала, мені говорять, що можна хоча б вже телебачення дивитися, повертається хоч маленька, але довіра до новин. Ви знаєте, коли ми бачили у рейтингу, що довіра до новин 7%, — це ж неможливо. І до речі, про які чесні і справедливі вибори можна говорити, коли так впала довіра до ЗМІ. Тому я Вам бажаю сміливості, професійності, і я хочу, щоб українці хотіли дивитися гарні професійні українські канали.
— Власне Ви який дивитесь?
— А Ви знаєте я зараз дивлюсь так як раніше мій чоловік дивився. Коли він «бігав по каналах», я пам’ятаю кричала, щоб дав змогу хоч щось подивитися. А зараз я роблю теж саме. Я дивлюсь все, щоб зрозуміти, яка загальна картинка буде.
— Зараз прикута увага всього світу до України. Так раніше доводилося робити спеціальні програми, грантові чи гуманітарні, щоб розповісти всьому світу, що таке Україна і раптом вона опинилася на 1 місці просто у стрічках новин.
— Так. Ви знаєте, що не завдяки владі, а завдяки людям. І це є нормальним і я хочу сказати, що просто зараз Україна вже залишає в минулому пострадянський етап розвитку. В нас у головах «совок» ще, Ви казали про це, в нас на вулицях ще багато «совку». Я нещодавно була у Верховній Раді і в залі, який вже відремонтований, ампір український і в українському ампірі серп і молот. Я подумала, що скільки ще повинно пройти часу, щоб ця зараза радянська пішла з наших голів.
— Але це ж частина нашої історії.
— Це правда, але треба розуміти, що до історії треба поважно відноситись і добре, що пам’ятники не всі знесли. Як у Франції є пам’ятник кожному лідеру, але я хочу сказати, що зараз є програма Уряду про розвиток іміджу України. Ця програма може піти на смітник, бо люди на вулицях зробили імідж України, новий імідж України.
— А зараз ми подивимося власне те, як говорять про наші події в тій країні, яка славиться своїм консерватизмом. ВВС.
Програма ВВС відома своїми коментарями і якби неупередженістю. Пані Інна, Ви довіряєте новинам ВВС?
— Я довіряю і я думаю в Україні буде лад в ЗМІ, коли в нас з’явиться канал по типу ВВС. Бо це громадське телебачення і громадське радіо, яке фінансується громадянами через абонентські внески та часткою інвесторів, які там беруть участь і часткою державного бюджету. Це є абсолютна форма для сучасного медіа і, коли б в Україні були такі медіа, то це б у нас стало еталоном якості для всіх інших каналів, які б працювали у нормальному конкурентному середовищі.
— Ну, а власне, маємо те що маємо. І ми телевізійники намагаємося бути об’єктивними і подавати обидві сторони, принаймні різні сторони. Саме тому ви бачили сьогодні цитати з різних каналів різних країн. Але продовжуємо говорити про варіанти виходу з кризи. І не може найвища влада ігнорувати це. І сьогодні Л.Кучма виступив із заявою і він сказав таке, сьогодні ми повинні працювати не лише у суто правовому, але й у політико-правовому полі. Та ситуація, яка склалася сьогодні в Україні потребує неадекватних політичних рішень. Власне, що означає політико-правове поле? Якщо з правовим більш менш, а з політико-правовим, я сам не дуже до кінця розумію.
— У нас зараз як у гарному творі ми в кінці повертаємось до того, з чого ми почали твір. Ми почали з того, що навіть у Законі про вибори президента немає жорсткої регламентації і суд вимушений буде застосувати аналогію. Так і у суспільстві зараз, ми маємо дійсно велику кризу, ми маємо декілька криз. Ми маємо кризу влади, ми маємо кризу виконавчої влади, бо губернатори, які прикликають народ до відокремлення від України, це не є нормальним. І ми маємо суспільну кризу. Але я ще раз хочу сказати, що зараз помаранчева революція і люди на площі стоять навіть не за кандидата якогось, вони стоять за нове обличчя країни, за демократизацію, тому я говорю, що ми з вами щасливі люди. За 13 років ми пережили крах імперії, зародження нової незалежної країни, буржуазну революцію, яку ми пережили на початку 90-х років, і зараз ми переживаємо демократичну революцію. В результаті з’явиться великий демократичний блок з тих, хто зараз є за Ющенко, з’явиться, я маю велику надію, велика республіканська партія з тих, хто зараз є представниками влади і великого бізнесу. І з’явиться третя сила, яка пропонує іншу складову, зараз у світі всюди між консерваторами і республіканцями з’являється нова сила. Я впевнена, що це майбутнє країни і це і є площина вирішення політико-правового вирішення цього конфлікту. А насправді — це народження нової дитини, вже нової якості і я думаю, ми можемо один одного з цим поздоровити.
— Ви знаєте мені дуже хочеться Вам вірити, повторюю другий раз за сьогоднішній вечір. Ви не хочете бути президентом?
— Поки що ні.
— Ну можливо в майбутньому. З рештою ми мусимо завершувати наш прямий ефір. Дякую Вам, що Ви прийшли.
— Я Вас вітаю з першою такою програмою, я думаю, що вона дуже вчасно прийшла. Я би хотіла, щоб перше, що вона несла нашим громадянам, це впевненість в тому, що будь-які проблеми ми вирішимо. І буде нова нація, нова країна з новими смислами, новими знаками і в новому світі.
