Подейкують, після приїзду в Київ Брегович поставив організаторам дві умови: щоб у його номері обов’язково стояло віскі «Джек Деніел», а в гримерках мають бути сир, молоко і горішки. До Києва Брега (так Бреговича звуть на Батьківщині) прилетів 1 червня зранку. Його привезло громадське об’єднання «Віче України». В одному літаку з культовим композитором і виконавцем були його менеджер, звукорежисер та тринадцятеро музикантів — учасників «Оркестру весіль та поховань». П’ятеро вокалістів, три тромбони, туба, саксофон… Універсальний Бокан Станкович на концерті умудряється грати вiдразу на трубі, флейті і волинках. Ще один «кадр» — Огнєн Радівоєвич, директор групи, грає на барабанах і дарбуці. Брегович скрізь: перед мікрофоном, і з гітарою в руках, за синтезатором і барабанами. Саме цей, зоряний склад, у 1994 році, записав пісні до фільму «Королева Марго» — тоді він здобув «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі за кращу музику. В 1995 році Брега з цим же складом зробив музику для «Андеграунда» Кустуріци ( цей фільм у день концерту Бреговича крутило одразу кілька каналів), він отримав другу «пальму». Потім колектив розпався, музиканти роз’їхалися в різні країни. Минулого року Брегович зібрав усіх у Парижі, і запропонував навколосвітнє турне. Для київських журналістів композитор дав перше і єдине інтерв’ю — в прес-центрі Українського Дому…
…Біля входу «Цирк Кобзов» святкує День захисту дітей. Балканська легенда з цікавістю розглядає сопливих малюків із пищиками, барабанчиками, повітряними кулями і рушає до прес-центру. У Бреговича таке зосереджене обличчя, наче він складає музику до «Аризонської мрії»… а може, думає: «А якщо журналістів буде дуже мало?». Коли Брега увійшов до прес-центру, побачив десятки націлених на себе облич, камер і диктофонів, його малиновий піджак аж підскочив, а чорні кучері затремтіли — музикант явно не очікував стільки народу. Перед прес-конференцією модератор Денис одразу попередив: Горан не любить, коли йому лізуть об’єктивом в обличчя — може розвернутись і піти. Фотографи «послухалися», і, тільки-но співак ступив до зали, оточили його тісним кільцем. Брегович із задоволенням позував. Надто нахабних модератор стукав по голові або по фотоапарату — журналісти ризикували залишити балканську легенду без ока чи зуба.
Як сказала «УМ» засновниця «Віче України» Інна Богословська, для того, щоб привезти в Україну 43 особи з восьми країн світу і заплатити за їх проживання, навіть кількаденне, потрібна була «не астрономічна, але дуже велика сума». «Віче» її знайшло, але на перекладачеві, який допомагав Бреговичу, зекономило. Хлопець, мабуть, знав англійську, але й поняття не мав, що перекладає. Фільми плутав із дисками, Джонні Деппа з Еміром Кустуріцою, а два речення, сказаних Бреговичем, перекладав кількома словами. Кожен журналіст мав право тільки на одне коротке запитання. Отже, якщо з цієї каші виділити читабельний текст і додати до нього те, що опустив перекладач, виходить приблизно така розмова.
— Чому ваш оркестр має таку назву «Оркестр весіль і поховань»?
— У нас на Балканах кількасот років є традиція: на похоронах лунає улюблена музика покійного. Звичайно, вона має звучати якнайкраще. Тому музиканти, які грали на похоронах, були най-най. У маленьких селищах, як правило, музикантів небагато, тих, хто грав на похоронах, запрошували і на весілля. Вони бачили смерть і народження нової сім’ї, грали про це. Ми теж це робимо.
— Кажуть, «Оркестр весіль і поховань» інтернаціональний?
— У моєму маленькому чоловічому оркестрі є болгари й македонці. А сам я напівсерб, напівхорват, та ще й одружений на мусульманці.
— Раніше ви грали рок. Коли відбувся ваш перехід до фольку?
— У 16 років я грав у стриптиз-барах, у 18 поїхав до Італії, і зрозумів, що треба робити щось своє. Можливо, тоді…
— Розкажіть про вашу участь у фільмі «Турецький гамбіт»…
— Росіяни просто купили в мене кілька пісень. Я навіть не знаю, яких…
— Як ви писали музику до фільму «Аризонська мрія», і чому було прийнято рішення, що її виконуватиме Іггі Поп?
— Іггі сам напросився. Колись він пішов до свого улюбленого бару і запитав у офіціанта-серба, хто такий Горан Брегович. Той йому сказав: «Справжній мужик!» і порадив послухати мої композиції.
— Чи це правда, що ви колись сказали: «Ніколи не поїду в Україну, бо там продають піратські диски»?
— В Україні я вже був, років десять тому. Правда, кілька днів, і одразу полетів у Душанбе. Зараз мені дуже приємно, що мій концерт відбуватиметься на найкращому місці в Києві — між двома найстарішими соборами. Щодо неліцензійних дисків, їх вистачає скрізь.
— У 1999 ви записали диск Kayah&Bregovic, спільно з польською співачкою Кайєю. Чи не хотіли б записати щось, наприклад, з Олегом Скрипкою?
— Такі речі виникають раптово. Коли щось бере за душу і не відпускає, і розумієш, що маєш із цим виконавцем щось спільне зробити. Я лише кілька годин у Києві, не встиг послухати українських сучасних виконавців. Проте, коли буду відлітати, обов’язково куплю диски з фольклорною музикою.
— Якою б ви написали українську пісню?
— Між українським і сербським народами — багато спільного. Мабуть, ця музика була б схожа на ту, яку я пишу зараз.
2 червня з Парижа, де живе Горан, під’їхав у Київ його хор — три десятки чоловік. О восьмій вечора «Оркестр весіль і поховань» дав на Михайлівській площі благодійний концерт. Горан Брегович і хористи, як завжди, в білому, в чорному — музиканти. Брега й «Оркестр» виконували в основному нові пісні з останнього альбому, кілька частин із літургії, написаної для базиліки в Парижі, а також ті, що не ввійшли до кінофільмів. Мабуть, не варто й говорити, що вся Михайлівська площа була забита народом. Люди звисали навіть із дзвінниці на Михайлівському соборі та з даху довгобуду ліворуч від сцени. Але, як казав Юрко Хусточка своїй дівчині, помічений «УМ» одразу перед входом у VIP-сектор — звук був паршивий. І дійсно, під час виступів якихось третьосортних зірок підмурівки двох соборів на Михайлівській площі аж здригалися під вагою «децибел». Тут довелося напружитись, щоб почути. Музика Бреговича не звучала між дзвіницями Михайлівського і Софіївського, про що він говорив на прес-конференції. Біля Софії та навіть у парку біля Михайлівського, нічого не було чути. Ще один промах організаторів — трансляція концерту. Перед сценою на підвищенні розташували VIP-сектор і широку «будку» для телеоператорів (в принципі, це виправдано, адже вдень двічі йшов сильний дощ). Але вони закривали майже всю сцену. І подивитися, який 55-річний Брегович у житті, можна було тільки на екрані, та й то, з відповідного місця на Михайлівській.
Програму, яку Брегович і «Оркестр» презентували в Києві, вони вже возили в Аргентину, Португалію, Францію. Із 3 червня Брега починає турне по Європі: Італія, Німеччина, Таїланд… Подорож Бреговича триватиме два роки. Він полетів, але, як у мультику, обіцяв повернутися. І зробити кілька концертів (правда, вже платних), хоча б у трьох містах України.
Аліна Стрижак
«Україна молода», 4 червня 2005 року
