Візити лідерів партій, громадських рухів, коаліцій і блоків, які останнім часом пoмітно почастішали, викликають неабиякий інтерес хоча б тому, що передвиборча кампанія, яка незабаром розпочнеться цілком офіційно, цікавить переважну більшість людей. Щоб там не говорили про зневіру народу, про втому людей від політики, владу, від якої зрештою все ж таки залежить щоденне життя, обирають саме на виборах.
Представники Всеукраїнської громадської організації «Віче України» на чолі зі своїм достатньо відомим і яскравим лідером Інною Богословською 8 листопада також побували на Житомирщині.
На зустрічах, засіданні прес-клубу «Вибір житомирян-2006» Інна Богословська та її супутники Ігор Дідковський і Михайло Весельський найбільшу увагу приділили презентації книги «План розвитку країни». За словами лідерів «Віче України», у створенні книги взяли участь біля тридцяти тисяч громадян нашої держави, а завдання, які найширший загал небайдужих до долі країни громадян визначив як пріоритетні, мають вирішуватися протягом тривалого історичного періоду. Варто зазначити, що представники «Віче України», які делегували в сферу політичної діяльності чималу групу своїх активістів, створивши вже відому в Україні партію «Віче», запропонували доволі добротний програмний документ, який зацікавить, а, можливо, й переконає багатьох. Особливо це стосується молоді, інтелігенції, усіх, хто звик замислюватися і осмислювати навколишнє життя. А якщо врахувати, що чимало політичних партій, штабів і всіляких політтехнологів та іміджмейкерів нічого іншого, окрім примітивного компромату і тaкoї ж «біг-бордівської» реклами громадянам-виборцям поки що не запропонували, то поява книги «план розвитку країни» може стати знаковою подією і явищем у мерехтінні обіцянок, лозунгів-меседжів, всіляких «рингів» і диспутів, якими зазвичай багате передвиборне життя.
Щодо самого змісту та проблематики «Плану розвитку країни», то можна без перебільшення сказати, що авторський колектив підготував доволі могутній інтелектуальний документ, який увібрав усі найкращі здобутки вітчизняних мислителів за весь період новітньої української державності. Aджe хіба можна не погодитись з тим, що нинішній і так само майбутній розвиток країни грунтуються на національній ідеї. Її зміст достатньо легко викристалізовується, вимальовується, і в книзі багатотисячного авторського колективу «Віча України» він достатньо чітко, лаконічно, але довершено викладений. Для нашого читача (як потенційного читача «Плану розвитку країни») буде цікаво дізнатися про те, що в сфері зовнішньо-політичних завдань автори «Плану» пропонують Україні набути статус активної нейтральної держави і відмовитись від постійного почуття роздоріжжя і невизначеності: чи ми з Росією, чи намагаємося вступити у Євросоюз. Активний нейтралітет, на думку авторів «Плану», найбільше відповідає потребам швидкого і гармонійного розвитку України, а нова зовнішня політика зрештою покликана об’єднувати, а не роз’єднувати суспільство. Проголошуючи поза блоковий і нейтральний статус, Україна займе позицію, яку реально очікують і визнають усі головні гравці світової політики. За такого вибору Україна не буде прикордонною територією, а наша «хата» нарешті переміститься з краю в центр уваги всього міжнародного співтовариства. Так ми зможемо збудувати країну достойного рівня життя більшості громадян, яка в очах світу стане синтезом культури,філософії і світогляду західної та східної цивілізацій.
Втім, переповісти зміст та перелічити найбільше значимі думки- висновки, ідеї «Плану розвитку країни» в одній, нехай навіть і розлогій публікації, доволі складно. Однак варто зауважити, що популярність книги з дня на день відчутно зростає. В Житомирі вона обіцяє бути популярною серед студентів, хоча її привабливість цілком очевидна і серед вчительства, і серед підприємців. Плану розвитку країни, хоча б обрисів зрозумілої стратегії наше суспільство вже зачекалося. Та й подумайте просто: гарна ідея — це вам не кілограм гречки чи борошна напередодні виборів. Розумітися ж треба не лише на матеріальному, але й на духовному. Здається, все так просто?
Автор: В.Першко
Газета «Місто», 11.11.2005
