Уявіть, що американський чиновник приїжджає, скажімо, в Пекін, щоб вирішити життєво важливе для економіки США питання, скажімо – переглянути дискримінаційний обмінний курс юаня до долара. Уявіть, що цей чиновник дві години веде перемовини віч-на-віч з китайською стороною, а після того з’являється з договором, який значно більш дискримінаційний відносно США. Уявіть, що цей договір буде не тільки «згубним», але й обов’язковим до виконання впродовж 10 років.
Уявіть, який скандал підніметься всередині самих Сполучених Штатів. Це буде просто незбагненно. Далі більше – спробуйте збагнути незбагненне. Уявіть, що підписуючи договір, цей чиновник порушив урядову процедуру. І більше того, уявіть, що знайдуться переконливі докази наявності під час цих перемовин особистої зацікавленості і прямої залежності чиновника від протилежної сторони.
Чи не будуть політичні опоненти та суспільство в США хотіти детального розслідування цієї справи? Скажу більше: чи не будуть вони намагатися розчавити цього чиновника, використовуючи всю повноту влади Міністерства юстиції, у разі приходу до влади? І – якщо підозри в злочині підтвердяться – чи не будуть вони хотіти посадити в тюрму цього чиновника? Це не буде добре чи погано, це не буде правильно чи неправильно, це буде просто закономірно.
А зараз замініть «США» на «Україну», «Китай» на «Росію» та «обмінний курс» на «ціна на природний газ» і перед вами буде реальна історія, що відбулася 2009 року. Юлія Тимошенко, яка в той час була прем’єр міністром України поїхала до Москви, щоб домовитися про зниження ціни на газ, що становила $230 за тис. м³ та повернулась з ціною $450 за тис. м³. Вона змусила свого безпосереднього підлеглого терміново підписати дискримінаційний 10-річний газовий контракт всупереч урядовій процедурі.
В умовах української державності та економічної ситуації в цій країні, це дало можливість Росії тримати Україну на „короткому повідку”, який в будь який час можна використати в якості зашморгу. Україна не тільки має сплачувати найвищу ціну відповідно до контракту Тимошенко.
Вона зобов’язана купувати газ у максимально можливому обсязі по максимально можливій ціні. А якщо вона не закупає його, то має сплачувати штраф, який компенсує вартість недобраного газу. Для економіки України, яка глибоко залежіть від газу, це як десятирічне зобов’язання покупати найбільш дорогий алкоголь у найбільш дорогому магазині, в величезному обсязі при тому, що ти хочеш кинути пити.
Незабаром після цього спливли докази, що Москва має в своєму розпорядженні документи, які підтверджують борг компанії Тимошенко перед Росією у 405 млн. дол., та закриття Росією за сумнівних обставин кримінальної справи, щодо дачі Тимошенко хабарів високопосадовцям Міністерства оборони Російської Федерації.
Це був бліцкриг. Росія уклала найвигідніший договір з усіх, які вона коли-небудь укладала. ЄС забезпечив собі поставки газу з Росії. Україну обвели навколо пальця. Енергетично залежність України від Росії була закріплена на найвищому рівні – на рівні прем’єр-міністра пані Тимошенко.
Але з цим не погодились ні уряд самої Тимошенко, ні парламент, ні Президент. А Рада національної безпеки і оборони України, ще за часів Ющенка, визнала, що ці газові угоди є небезпекою для Української держави і зобов’язала прокуратуру притягнути винних до кримінальної відповідальності.
Два роки по тому парламент створив спеціальну слідчу комісію, а президент Янукович (який впевнено, хоча й з мінімальною перевагою, переміг на виборах 2010 року) ініціював завершення ретельного розслідування подій 2009 року. Генеральна прокуратура України пред’явила обвинувачення. Після чого пані Тимошенко була визнана судом винною в кримінальних діях, зловживанні владою та засуджена до 7 років ув’язнення.
Скандал дійсно великий. Однак, не через те, що вона зробила, а через те, що хтось насмілився притягнути її до відповідальності.
Давайте будемо відвертими в одному: вимагаючи звільнення Тимошенко, Захід вимагає від України чогось, що ніколи б в житті не застосував у себе – юридичний імунітет для громадянина, чия провина є очевидною, не залежно від того є вона членом уряду чи опозиції.
З метою забезпечення правосуддя Президента змушують використовувати його повноваження для скасування рішення суду та припинення розслідування всіх справ, де фігурує «Юля». Іншими словами, з метою забезпечення правосуддя його змушують скасувати існуючу систему правосуддя; з метою скасування «авторитаризму» його змушують діяти по авторитарному.
Кажуть, що більшість аналогій щодо України та США є хибними. Можливо. Але невже вони хибні до такої міри, що Україну треба розглядати як певний паралельний всесвіт, де базові закономірності перестають існувати? Це ж та сама рідна для мене Україна, яку гаряче вітали за демократичні вибори 2010 року. І та ж сама Україна, яка за новою владою досягла зростання економіки на 5 процентів замість падіння на 15 відсотків за керівництва тієї ж Тимошенко. І це та ж сама Україна, яка спромоглась за півтора роки зробити все, чого не вистачало для наближення до укладення Угоди про асоціацію з ЄС.
Немає сумнівів, що Захід справді переймається станом демократії в Україні. Єдине чого справді бракує, так це можливості (чи бажання) вислухати обидві сторони. І якщо таке відбудеться – це дасть розуміння, що справа не в демократії чи у реваншу, чи у будь-чому іншому, що сталося після подій Помаранчевої революції 2004 року.
Вся справа в закономірному розвитку подій. Чітко і зрозуміло. З одного боку є чиновник вищого рівня, який з різних причин зловживав владою та робив щось надзвичайно шкідливе для інтересів своєї країни. З іншого боку, є політик, про якого кажуть, що він використав злочини та зловживання владою свого опонента проти нього. Зрештою, є глобальні гравці (Росія, ЄС), інтересам яких добре слугувала Тимошенко за рахунок українських платників податків та енергетичної незалежності власної країни.
Чи хтось має право вимагати від української влади не карати Тимошенко за злочини, якщо абсолютна більшість українців (за даними соціологів більше 64 відсотків), вважають Тимошенко винною? Президент Янукович хоче захистити інтереси українців. Тож єдине справедливе питання звучить так: Чи маємо ми право його за це звинувачувати?
Автор: Інна Богословська, народний депутат України, Голова парламентської комісії щодо розслідування обставин укладення українсько-російських газових угод 2009 р.
