Світ потребує любові

ЧАСТИНА ДРУГА.

НАШІ УРОКИ ТА НАШЕ МІСЦЕ В НОВОМУ СВІТІ

Кажучи про мету побудови держави наприкінці ХХ — початку ХХI століть, є сенс спершу позбутися стереотипів минулого та всякого роду наслідувань. Потрібно точно уяснити реалії сучасності та визнати, що в різні історичні періоди держави створювалися з різною конкретною метою. Нова доба, нова епоха також диктують свої правила й особливості становлення і розвитку нових країн, кожної — по-своєму.

Велика і громіздка махина СРСР не справилася із завданням виживання тому, що експеримент побудови «соціалістичної держави загальної рівності» був передчасний. Історичною помилкою ідеологів «Великої Жовтневої соціалістичної революції» виявилося те, що вони вважали за можливе фактично минути етап капіталістичного розвитку економіки та створили псевдосоціалістичну державу на основі напівфеодальної економіки. Таким чином, суспільству було запропоновано устрій політичної системи (надбудова), який не відповідав економічному устрою (базису). Цим було закладено основу конфлікту, який породив не тільки нечуваний геноцид стосовно власного народу, а й неминуче призвів до краху системи. «Штучна», адміністративно керована економіка повністю програла у швидкості, якості та економічній обгрунтованості рішень.

Але головне — ідеологія побудови суспільства загальної рівності була «виїдена зсередини» подвійною мораллю, поєднанням ідеї «світлого майбутнього» з гнітючою дійсністю, проголошенням високих моральних принципів будівника комунізму з розбещеністю «найголовніших будівників».

Отже, головний висновок із розпаду СРСР (а говорити про це доводиться, оскільки це був планетарний експеримент, і знадобиться ще багато десятків років, аби до кінця осмислити його уроки): створення штучної моделі держави, заснованої на спекуляції загальнолюдськими цінностями та нехтуванні законами матеріального світу, приречене на провал. Обдурити цивілізаційні процеси неможливо.

Неможливо також зробити людей щасливими, якщо вони самі цього не захочуть. Неможливо зробити багатими, якщо вони не будуть заради цього працювати. Неможливо зробити розумними, якщо самі люди не прагнутимуть отримувати знання і розширювати свій світогляд. Це ще один із основних уроків краху СРСР.

Високий рівень перерозподілу багатств через державу і глобальні соціальні гарантії породжують зростання утриманських настроїв. З’являються цілі прошарки суспільства, які не вміють ефективно працювати та будь- якими шляхами шукають способу жити за рахунок інших, не докладаючи зусиль для створення будь-якого продукту. Це у свою чергу призводить до прихованої (і відкритої) агресії з обох сторін: по-перше, з боку утриманців, які починають наявні блага сприймати як належне і вимагають все більше. По-друге, з боку тих, хто виробляє додану вартість і вимушений все більшу частину своїх доходів віддавати тим, хто не хоче працювати, хоча має для цього можливості. На цьому грунті виникають бунти бідних і бунти багатих — починаючи з громадян і закінчуючи цілими державами. Значний перерозподіл багатств через державу викликає все більшу бюрократизацію, звуження реальної демократії і — як результат — відчуження громадян від значної частини результатів їхньої праці й відсторонення їх від участі в справах держави. В результаті — створення безодні між народом та владою і — як наслідок — неминучий крах системи. Ще один урок.

Названі чинники призводять до якісних змін основних характеристик не тільки соціальних груп, а й індивідуумів. Закономірними стають зростання соціальної апатії, зниження підприємницької ініціативи та в цілому — приватної ініціативи. Сповільнюються темпи науково-технічного прогресу. Управлінські апарати стають громіздкими, неповороткими та інертними і в кінцевому результаті прагнуть будь-якими способами «законсервувати» рівень наявного добробуту. Це дуже небезпечна тенденція — як не можна побудувати соціалізм в окремо взятій країні, так і не можна соціальній державі жити «на збереження досягнутого» в сучасному багатополюсному світі. Це ще один урок.

Про все це варто ще раз пригадати саме сьогодні, коли новий європейський союз, що формується на наших очах, вже явно починає повторювати ті ж помилки, які призвели до краху СРСР. Сьогодні Об’єднана Європа — це фактично союз соціалістичних, або, як модно говорити, соціальних держав. Україна як європейська країна, що пережила 70 років псевдосоціалізму, може попередити багату і поки що самодостатню Європу про серйозні структурні проблеми, які можуть їй зустрітися на шляху розвитку. Наш шлях у Європу можна назвати «Назад у Майбутнє». Але — по спіралі. Ми мільйонами життів заплатили за наш досвід. Він неоціненний не тільки для Європи, а й для сучасних цивілізацій в цілому. І головне — він неоціненний для нас самих.

Основне завдання нової держави Україна, що виникла на уламках великої експериментальної імперії, схоже, полягає в тому, щоб провести ще один експеримент На території маленької, з погляду СРСР, але великої, з погляду Європи, держави створити нову економічну і політико-ідеологічну модель. Ця модель має бути, з одного боку, заснована на осмисленні пережитого унікального досвіду побудови «держави загальної рівності», а з другого — на інтеграції в наше життя матеріалістичних законів ринкової економіки та відповідних правил і норм. Причому відкидати не можна нічого .

Саме в цьому напрямі рухається людство — в напрямі синтезу матеріалістичного і духовного, ідеалістичного і прагматичного, синтезу ідеології Заходу і Сходу

Україна, по суті, — країна, в якій сполучені всі привхідні умови для вироблення і відпрацьовування деякої нової моделі. І це твердження — аж ніяк не український шовінізм чи месіанські фобії. Це констатація факту. Процес взаємопроникнення культур, ідеологій, філософій, релігій неминучий. Десь має пройти випробування. Росії з її масштабами та надмірною «східною» складовою поки що з цим не справитися. І саме в цьому ми повинні зробити свій внесок у створення єдиної сім’ї людства.

Якщо задуматися, саме тому ми просто не можемо сьогодні стати членами Євросоюзу. І аж ніяк не через низькі рівні життя чи демократії (вони у нас об’єктивно вищі, ніж у деяких країнах- претендентах). А передусім тому, що ми значною мірою інші. Нас не можна просто приєднати .

Сьогодні ідеологія створення Євросоюзу — це при- єднання і часткове поглинання нових країн і народів. Учасники — ті, хто має традиційно загальні або дуже схожі ментальні чи релігійні моделі. Це — тільки черговий великий етап у створенні єдиної людської спільності.

Наступним етапом має стати єднання з Євросоюзом у нове співтовариство тих країн і народів, які об’єднують у собі ментальні та релігійні моделі Заходу і Сходу. Одним із учасників цього процесу, безумовно, стане Україна.

І далі — черговий етап, який завершить створення людського співтовариства на Євразійському континенті. Це етап єднання з народами Сходу. Однак, на жаль, люди мого покоління, напевно, до цього славного часу не доживуть.

У ЧОМУ Ж ПОТЕНЦІАЛ СИЛИ ТА ПРОЦВІТАННЯ УКРАЇНИ?

Звичайно, вироблення відповіді на це запитання вимагає великої та справжньої дискусії. Однією з цілей даної серії статей, безумовно, є провокація початку цієї дискусії. Тільки не «дискусії по- українськи», коли «дискутуючих» неможливо примусити чути будь-кого, крім себе, і приходять вони «на дискусію» за п’ять хвилин до свого виступу, а йдуть — через кілька хвилин після нього ж. Потрібна справжня дискусія, передусім, в елітах, з аргументами та дослідницьким матеріалом, обміном думками та взаємними доповненнями, роздумами й конструктивними ідеями. Але… буде день — буде їжа. А сьогодні я хочу висловити свою гіпотезу.

Об’єктивно Україна має високі шанси для того, аби посісти гідне місце в новому устрої життя на Землі, оскільки процеси, що відбуваються в ній, співзвучні із загальноцивілізаційними процесами.

Наша держава є новим утворенням, молодим, що шукає нові форми розвитку. Пошук об’єднуючої народної ідеї збігається у часі з періодом формування нової світової ідеї. Отже, ці ідеї можуть бути гармонізовані.

Україна розташована на одному із найстабільніших географічних плато на Євразійському континенті. Стабільність земної кори, як і віддаленість від океанів, що стають значним чинником ризику для прибережних територій, є серйозною гарантією безпеки життя за умов природного катаклізму і катастроф. М’який клімат і різні кліматичні зони адаптивні для жителів всього континенту.

Образно кажучи, наш народ є «генетичною скринькою» білої раси. На території України проживають представники більш як 100 націй і народностей. До речі, як свідчить історія, простори Дикого Поля і Запорозької Січі протягом багатьох років заселялися не тільки українцями. Українців у Запорозькій Січі, наприклад, було близько 30%. А всі інші — німці та норвежці, поляки та росіяни, турки та кримські татари, англійці та литовці, іспанці та португальці… Свого часу Запорозька Січ була місцем на континенті, куди, як до Америки, бігли шукати свободи, братства і рівності можливостей. «У спадок» ми отримали не тільки асиміляцію культур, а й високу генетичну стійкість. Здоров’я нації в цілому не підірвала й Чорнобильська радіація. Ми з жалем схиляємо голови перед загиблими та хворими. Але життя одночасно жорстоке і милосердне. І якщо говорити з точки зору закономірностей Буття, то факт «обробки» наших генів підвищеною радіацією може стати в гарній нагоді нашим нащадкам, які житимуть на планеті з більш високим радіаційним фоном.

Як часто буває, деякі «мінуси» можуть обертатися «плюсами». Значна перерва в технологічних інноваціях створює умови, за яких новий український технологічний «стрибок» може бути направлений відразу на технології ХХI століття, не доганяючи технологічний рівень розвинених країн у столітті ХХ. Ми маємо величезний ресурс у вигляді ряду винаходів, технологій і виробництв, один серед найкращих у своєму роді у світі. Визначивши їх пріоритетом і зосередивши зусилля і ресурси на розвитку саме цих тем, ми можемо сміливо користуватися іншими досягненнями людства і не витрачати на «винахід велосипеда» гроші та сили.

Ми маємо справді родючі землі, придатні для «натурального» екологічно чистого виробництва продуктів харчування. Не тільки селяни та фермери, а й найбагатші люди світу приходять до того, що найсмачніше яблуко — це те, яким не боїться поласувати пташка чи черв’ячок. При всій складності продовольчої проблеми у світі та спокусі перейти на штучні продукти харчування розум бере своє. Людина повинна й буде харчуватися натуральними продуктами завжди і скрізь, де це дозволяють обставини. Звичайно, для космічних подорожей вони не годяться, але на Землі вони будуть перемагати. У цьому також наш великий ресурс.

За умов сучасного світу жодна держава не може собі дозволити ізольованого існування. До основних чинників, нарівні з національними, належать також і численні зовнішні — міжнародна економіка, політика, демографія, культурні та релігійні тенденції, географічні та кліматичні трансформації тощо. Особливо потрібно пам’ятати, що небачена раніше швидкість змін вимагає не статичного аналізу, а оцінки процесів у їхній динаміці. При цьому однією з функцій держави є функція збереження і розвитку національної самобутності та колориту, які вписані в загальне різнобарвне полотно людства.

Отже, нам є чим пишатися, нам є що показати світу. Ми готові йти назустріч та інтегруватися. Але чому поки що так невдало виходить?

Говорячи про наше місце у світі, хочеться повторити відому істину: бажана чи небажана може бути тільки та країна, яка зрозуміла. Ми можемо багато. Але чи можемо ми говорити про те, щоб світ прийняв нас всерйоз і надовго, якщо велика частина народів та їхніх еліт ледве вимовляють навіть назву — Україна?

А хто ми, які ми, навіть скільки нас, знають зовсім небагато.

Причин на це кілька. Ми 74 роки жили в складі наддержави — СРСР. Вона була настільки несхожою на всіх інших, агресивною і всюдисущою, що у світі її знала абсолютна більшість. Саме тому на запитання іноземця — що таке Україна, найпростіше відповісти — частина колишнього СРСР. Але за цим таїться відразу кілька неприємностей. Оскільки, згідно зі стереотипами, СРСР, а тепер і Росія — це убогість, «нувориші», злочинність, нафта, газ і золото. Якщо пояснити, що в Україні нафти, газу і золота немає, самі подумайте, що залишається…

Отже, актуальне завдання правильно визначати Україну. Варто, як мінімум, керуватися формулою: Україна — це нова держава в Центрі Європи з населенням близько 50 мільйонів і територією, що дорівнює Франції. Це країна з тисячолітньою історією. На цій землі жили скіфи, давні греки та римляни. Це тут постала Київська Русь, яка подарувала світу не тільки геніальні взірці віри, культури та освіти, а й найкращих дружин- цариць. Ними, до речі, досі пишається багато європейських держав. Це наші земляки — Гоголь і Булгаков, Ландау і Вернадський, Сковорода і Серж Лифар. Це — теми, в яких ми маємо найвищий світовий рівень: генетика і клонування, космічні кораблі, літаки і системи управління, програмне забезпечення і кардіохірургія. А ще — хліб, масло, живопис, музика, шахи, плавання, бокс…

До речі, непогано, якби наші громадяни також володіли цією інформацією і могли не тільки назвати імена, а ще й розповісти дещо цікаве.

Те, що самі жителі славної України надто мало знають про неї, що слово «патріотизм» замилено й «одягнуто в шаровари», — головна причина того, що про нас не знають і нас не люблять. Спочатку потрібно полюбити та пізнати самих себе: українцям — українців. І пізнати та полюбити свою землю, з її дивовижною природою, історичними цінностями, найкрасивішими містами та колоритними селами. Поїздити по країні, походити ніжками, поспілкуватися із співвітчизниками. Задоволення, повірте мені, гарантоване. І це — звернення до всіх нас. Тому що багато з тих, хто вважає себе українським патріотом та живе на заході країни, ніколи не бували чи погано знають її східні регіони, і навпаки. У цьому велика прогалина і великий ресурс розвитку самої країни.

Проблема тільки в тому, що ситуація у світі змінюється стрімко, й обидва процеси — формування патріотизму і просування зовнішнього іміджу — доведеться вести практично одночасно. Коли нас пізнають і полюблять — нас обов’язково зрозуміють. І тоді приймуть до будь-якої компанії. Причому приймуть такими, які ми є, не намагаючись нас «усереднити» та «стандартизувати». Безумовно, щоб стати більш зрозумілими, нам потрібно буде зробити багато що в тому, що стосується «форм» — у законодавстві, інфраструктурі, системі державного управління. Та головне — посприяти розквіту сутності нашого народу: працьовитості та хазяйновитості, почуттю прекрасного і почуттю гумору, духовності та інтуїтивності, тактовності та толерантності, а найбільше — смаку до життя.

Отже, величезне поле діяльності для нас усіх. І передусім — для еліт. Але це тема наступної статті.

Інна Богословська.