Програма “Темник” на УТ-1 за участю І.Богословської (стенограма)

Сьогодні на запитання програми „Темник” відповідає голова Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва Інна Богословська.

–         Вітаю Вас, пані Інно.

–         Добрий вечір.

–         Доброго вечора.  Перша частина нашої програми називається „Бліц-опитування”.  Я хотів би Вам поставити низку запитань, на які хотів би почути одну однозначну відповідь: або так, або ні. Якщо Ви готові, ми можемо розпочати.

–         Давайте.

–         Отже, пані Інно, у Вас є покровитель?

–         Ні.

–         На Вас впливають магнітні бурі?

–         Так.

–         Мета виправдовує засоби?

–         Не завжди.

–         Ні, чи так?

–         Ні.

–         Ціни на хліб треба регулювати?

–         Да, так.

–         Ваша краса врятує світ?

–         Так.

–         Вам шкода Ходорковського?

–         Так.

–         Олігархи – це злочинці?

–         Ні.

–         Вас можна втиснути в рамки?

–         Ні.

–         Україна – демократична держава?

–         Так.

–         Легкі наркотики треба легалізувати?

–         Так.

–         Гроші – це зброя 21 століття?

–         Так.

–         Ви боїтеся геніальних людей?

–         Ні.

–         Ви часто програвали?

–         Ні.

–         Вам вистачає державної зарплатні?

–         Ні.

–         Кадри вирішують все?

–         Так.

–         У Вас великі амбіції?

–         Так.

–         Дякуємо, пані Інно, за те, що Ви відповіли на перший блок наших запитань. Я хотів би лише дізнатися, чому, вірніше запитати у Вас, чому у Вас немає покровителя? Адже, власне, отримати такий впливовий Державний комітет без якогось покровительства напевно неможливо.

–         Ну, Ви знаєте, я думаю, що в житті мені не раз доводилося доказувати, що є виключення з правил. Я думаю, що моє життя багато в чому є виключенням з правил.

–         Ви кажете також, що Ви не боїтеся геніальних людей. Я в одному із інтерв’ю прочитав, коли Ви казали про свого чоловіка, що Ви боїтеся його геніальності.

–         Геніальності можна боятися, але геніальних людей не треба боятися.

–         Ви сказали, що не часто програвали. А скільки разів Ви програвали?

–         Ну, коли брати по подіях, то може програш в виборах, під час виборів 2002 року, був єдиним. А коли по великому рахунку, то було в житті різне.

–         Але, для чого потрібно легалізовувати легкі наркотики ?

–         А тому, що це – «неизбежность», як кажуть російською мовою.

–         Я вичитав, що першу справу як адвокат Ви виграли, коли Вам було 22 роки. Так?

–         Так.

–         Що це була за справа?

–         Це була справа про крадіжку в квартирі мешканців міста Харкова.

–         Скажіть, будь ласка, Ви сказали, що Вам шкода Ходорковського. Чи не хотіли б Ви бути його адвокатом?

–         Могла би бути.

–         А Лазаренка?

–         Ні.

–         Чому?

–         Тому, що Ходорковський робить бізнес.

–         А за великі гроші?  За великі гроші могли б бути адвокатом Лазаренка?

–         Ні.

–         А серійного вбивці будь-якого?

–         А це не залежить від великих грошей – про серійного вбивцю. Бо коли річ іде про адвоката…

–         Адвокат може відмовитись захищати когось, скажімо, навіть за добрі гроші?

–         Він може відмовитись до того, як він почав справу. Після того, як він вв’язався, він повинен довести її до кінця.

–         Дуже дякую, пані Інно, за те, що ми пройшли перший блок нашої програми. Перед тим, як перейти до наступної, я хотів би нашим глядачам запропонувати дещо із офіційної інформації щодо нашої гості. Нагадаю, – це Інна Богословська.

Богословська Інна Германівна, народилася 1960 року в Харкові. 82-го закінчила з відзнакою місцевий юридичний інститут. По чому впродовж 10 років працювала юристом харківської обласної колегії адвокатів. Паралельно встигла поступити до заочної аспірантури інституту держави і права Академії наук СРСР. 90-го взяла участь у радянсько-американській конференції з проблеми захисту прав людини, після якої її персонально було запрошено на стажування до США. Через ідеологічні розбіжності з керівництвом інституту відмовилася від поїздки та покинула аспірантуру. На початку 90-х засновує в Харкові фірму „Юридична міжнародна служба”, а згодом – міжнародну аудиторську службу. В результаті об’єднання яких 2001 року було засновано консалтингову групу „Пруденс”. 97-го обрано заступником голови Спілки юристів України. Була депутатом Верховної Ради третього скликання. Опікувалася питаннями бюджету, працювала у фракціях НДП, партії Зелених, Трудова Україна. 2001-го очолила Конституційно-демократичну партію. Намагалася потрапити до нинішнього парламенту у складі блоку „Команда озимого покоління”, але невдало. В травні цього року замінила Олександру Кужель на посаді голови Держкомітету з питань регуляторної політики та підприємництва. Заміжня, має доньку та онука. Захоплюється театром, літературою, класичною музикою та джазом.

–         Пані Інно, кажуть, що після школи Ви  вибирали між двома такими достатньо цікавими професіями як юриспруденція та театром. Що власне… Як відомо, Ви зупинилися, звичайно, на юриспруденції. Що спільного між театром, юриспруденцією та політикою?

–         Ви знаєте,  до речі, була ще третя професія,  між якими я вибирала, це – професія соціолога. І так сталося, що батько мій, який для мене завжди був другом, він сказав, що з твоїм характером в Радянській Україні  соціологом не можна бути, бо ти будеш чи в клініці для душевнобольних, чи в тюрмі. Тому соціологія відпала сама по собі…

–         А лишилося дві?

–         А залишилися юриспруденція чи театр. Може і був би театр, коли б він був в Україні. Але за тих часів, щоб бути в театрі, треба було бути в Москві. І так сім’я жалілась дуже, що я можу поїхати, я залишилась. І я думаю, що це – щастя, бо я обрала професію захисника, професію юриста, яка дуже відповідає моїй місії.

–         Якби Ви стали акторкою, яку роль хотіли б зіграти?

–         Всі.

–         І, скажімо, такі, як Роксолана, Анна Кареніна та багато інших?

–         Всі.

–         Всі абсолютно. Наступна частина нашої програми називається власне „Наш темник”. Це частина, в якій я хотів би Вам запропонувати чотири події, які сталися, чотири теми, які сталися протягом останнього тижня і попросити Вас їх розставити у порядку, по порядку їх значущості від найважливішого до найменш важливого, але за такою, скажімо, за такими критеріями, як: перша тема важлива і актуальна, друга тема важлива, третя тема актуальна і четверта тема, можливо, яку Ви взагалі відмовились би коментувати, до якої у Вас, можливо, коментар взагалі був би відсутній. Отже, чотири події, чотири теми останнього часу. Перша: звільнення Піскуна з посади Генпрокурора. Друга: напад на українських миротворців в Іраку. Третя: провал з’їзду „Нашої України” у Донецьку і четверта: події навколо російської компанії ЮКОС. Будь ласка.

–         Ну, як це не парадоксально, я б назвала перше – це події навколо компанії „ЮКОС”, бо вони дуже багато що кажуть нам про можливе майбутнє. По-друге – це провал з’їзду „Нашої України”, бо це – дуже така знакова подія, яка демонструє багато помилок. По-третє – напад на наших миротворців в Іраку. І по-четверте – зняття пана Піскуна, бо ця подія по-українськи звучить так: питання не в тому, кого зняли, а питання в тому, кого призначать.

–         Цікава думка. Можливо, навіть і важлива. Пані Інно, скажіть будь ласка, Ви власне поставили ту подію, яка до Українського життя з першого погляду, можливо, і найменше має відношення якогось, але друга подія, яку Ви назвали у цьому рейтингу найбільш важливою – це провал з’їзду „Нашої України” у Донецьку. На Вашу думку, з чиєї подачі відбулися ті відомі події у Донецьку, які сталися вчора і сьогодні?

–         Абсолютно точно, що ці події взагалі відбулися, я думаю, завдяки зусиллям команди пана Ющенка. І коли б пан Ющенко… Причина ж не втому, що зірвали з’їзд, а причина в тому, що його вирішили провести в цей час, в тому місті і за таких обставин, за яких було прийняте таке рішення. Я думаю, що це – велика помилка і я думаю, що ця помилка з тактичної може перетворитися для „Нашої України” в стратегічну.

–         Це помилка саме Ющенка, чи це, можливо, чи це – провокація саме влаштована саме проти себе?

–         Я думаю, що це помилка, яка сталася як провокація.

–         Це свідома помилка, на Вашу думку, чи ні?

–         Ні, я думаю, що це помилка команди.

–         Але все таки його запитали про те…

–         Професійна помилка.

–         … з чиєї подачі відбулося, відбулися подальші події, тобто…

–         Навіть не хочу гадати, бо так помилково було прийняте рішення про проведення сьогодні, скажемо так, в цей час, з’їзду „Нашої України” в Донецьку. Це – величезна помилка. Що далі: будь-які події, які не відбувалися навколо цього – вони були приречені на те, що ця помилка просто стане чи великою помилкою, величезною, яка може стати стратегічною, чи тільки тактичною поки що.

–         Ще одна подія, яку Ви поставили вже на третє місце, вірніше, на останнє місце – це звільнення Піскуна з посади Генпрокурора. Як Ви ставитеся взагалі до пропозиції пані Юлії Тимошенко, яка сказала, що якщо Ольга Колінько стане Генпрокурором, то краще за все, коли Піскун буде головою координаційного комітету по боротьбі з оргзлочинністю? Як Ви до цієї ідеї.

–         Знаєте, я взагалі людина, яка вважає, що треба системно підходити до будь-якого питання. Мене дуже рідко цікавлять конкретні особистості, коли ми кажемо про політику взагалі. Бо політика – це система подій, система тактики, стратегії, інструментарію. І люди там відіграють свою роль.

–         Ви сказали, що кадри вирішують усе. А скажіть, будь ласка, як Ви взагалі ставитеся до таких, скажімо, моментів, коли кадрової саме політики, коли дві різні інстанції, чи два різних суб’єкти, скажімо, контролюють один одного? В якісь одній площині?

–         Ви знаєте, для України взагалі система державного устрою виконавчої, законодавчої влади, розподілу повноважень – це зараз та пухлина, яка не дає нам нормально розвиватись. Тому Ви зачепили таку тему, яка зараз для мене є дуже болючою, бо я вперше в житті працюю в виконавчій владі і я подивилася вже изнутри, як кажуть, що там діється. І без адміністративної і адміністративно-територіальної реформи ми не можемо навіть говорити про те, що щось покращиться у менеджменті державному в Україні. І це стосується і розподілу повноважень, і контролю, і взаємодії різних гілок влади і різних органів.

–         Щоб завершити уже питання з нашим темником, який я Вам запропонував, щодо Іраку. В інтерв’ю газеті „Аргументи і факти” 28 березня Ви казали, що перемога Сполучених Штатів дала б Україні можливість залагодити справи в економіці. Як відомо, Америка перемогла. Коли Україна почне отримувати свої дивіденди в цієї війни?

–         По-перше, ми вже почали отримувати невеликі дивіденди. Але треба розуміти, що від нашої позиції буде багато в чому залежати те, як нас будуть сприймати в економіці нового Іраку. Коли ми будемо мати сильну позицію, нас будуть сприймати як сильних партнерів.

–         Ну, ми все-таки отримаємо свої…

–         Думаю, що так.

–         … капітали, гроші і скільки для цього часу потрібно буде?

–         Я думаю, що протягом…

–         Тому що колись Ви сказали, що Україна щорічно буде втрачати по 800 мільйонів доларів із тих всіх домовленостей, договорів, які були перервані власне.

–         Я не розумію, про що Ви кажете.

–         Ну, із-за того, що в нас були стосунки з Іраком, після війни вони зірвалися і Україна, Ви казали, буде нести втрати. А потім, але які, можливо, вона може компенсувати завдяки, скажімо, своїм стосункам із Америкою.

–         Я думаю, що пів року – це той термін, який потрібен Україні для того, щоб зайти в економічне відновлення Іраку.

–         Я хотів би нашим глядачам нагадати про наше інтерактивне опитування. Нагадати також, що в нашій студії сьогодні гостем нашої програми „Темник” є Інна Богословська. Ви можете телефонувати за тими телефонами, які бачите на своїх екранах і  відповідати на запитання, чи довіряєте Ви пані Інні? Ну, а наступна частина нашої програми називається: „Незвичні запитання”. Я для Вас підготував серію таких запитань.

–         Будь ласка.

–         Отже, пані Інно, Ви сказали також, що одним, однією із поразок, яку Ви отримали за часу свідомого політичного життя – це був програш на останніх парламентських виборах. Ви були, як відомо, одним із лідерів блоку КОП. Чому, на Вашу думку, в Україні так погано приживаються „Озимі”, як власне в прямому, так як сенсі, як показують останні врожаї, так і в переносному?

–         Я думаю, що це велика програма повинна бути для того, щоб проаналізувати досвід цієї кампанії. Але, до речі, …

–         То погода не та якась, чи…  погодні умови якісь несприятливі?

–         Ні. Ні, я думаю, багато в чому тут і технологія винна, як і на селі у нас зараз, бо немає агрономів гарних вже і немає добрив нормальних, і багато в чому були помилки. І багато в чому ми самі тільки вперше фактично спробували разом іти у владу ті люди, які до того до влади не йшли. Ті люди, які займалися бізнесом, ті люди, які займалися економікою, просвітництвом. Тобто, це був перший тільки крок того нового класу, який зараз формується в Україні і який, я впевнена, скаже своє дуже вісоме слово. В українській політиці.

–         Пані Інно, як відомо, „Озимі” на виборах тоді справді програли. Але, не дивлячись на те, дехто із тієї п’ятірки не погано влаштувався. Я власне кажу як про Вас, так і про пана Хорошковського. Де подівалися, куди подівалися інші члени Вашої п’ятірки, взагалі люди, які також були лідерами Вашого об’єднання?

–         Ви знаєте, те, що Ви сказали – непогано влаштувався – це принизливо досить до мене, для мене. Я думаю, що і для Хорошковського також.

–         Я перепрошую, я мав на увазі, що Ви, Ви скрізь, Ви на виду, так би мовити, але решту людей взагалі ніде не видно.

–         Ну, Ви подивіться на мене, як я можу бути не на виду?

–         Ви і Хорошковський на виду, а решта, куди решта подівалися?

–         Решта, решта теж на виду. Я думаю, що на виду і Вадим Гурон, який зараз є головою Ради підприємців при Кабінеті Міністрів і Валерій Вощевський, який є заступником міністра економіки і Богдан Шевчук, який є генеральним директором компанії „Мир”, і Ірина Горина, яка є генеральним директором Українського фонду підтримки підприємництва, і багато, багато інших.

–         Вони розчарувалися в політиці?

–         Вони – ні! Ні. Вони – люди, які розуміють, що той новий клас, який формується, який дійсно принесе в суспільство нову українську ідею, він не може бути осторонь політики. Тому ми будемо в неї всі.

–         Пані Інно, цікаво, що Ви тоді програли разом із відомими російськими такими PR-політтехнологами, які свого часу привели у Держдуму Росії СПС. От, Союз правих сил. Скажіть, будь ласка, Ваша поразка – це саме їхня провина в Вашій поразці, чи можливо, просто, скажімо, Хорошковський виявився не Нємцовим, Ви виявилися не Хакамадою, чи можливо, якісь ще причини Ви находите?

–         Я ніколи в житті не хотіла бути Хакамадою, я думаю, також Валерій Хорошковський ніколи в житті не хотів бути Нємцовим. Да? Давайте не нівелювати все те, що є. Що стосується причин поразки, я сказала, були дуже великі помилки російських технологів, але було багато інших причин.

–         Вони не могли адаптуватися до українського простору електорального, чи… Чому вони прогадали?

–         Вони просто не розуміють, вони просто не розуміють Україну. Просто не розуміють її. І головне, що я, наприклад, намагалася зробити це на початку кампанії – довести до російських технологів, що взагалі українці – це інші люди і що тут…

–         Але навіщо Ви користувалися їхніми послугами? Чому Ви не взяли до вітчизняного товаровиробника?

–         Ну, на самому ділі, тоді ще не було, я думаю, що на наступних виборах вже з’являться ті професійні, високопрофесійні українські технологи, до яких можна звертатися. Під час тієї кампанії їх не було. По-друге, все ж таки, ми всі колись маємо ілюзії, від яких ми повинні відмовлятися з часом.

–         Але все-таки, якщо будуть наступні вибори, якщо Ви будете брати в них участь, Ви вже будете дивитися і шукати таких політтехнологів саме серед вітчизняних?

–         Абсолютно так. Більш того, ми робимо все для того, щоб допомогти їм зараз зростати.

–         Пані Інно, фактично Ви є урядовцем, правильно? Можна так сказати?

–         Так.

–         Хоча, міністр і голова Держкомітету власне – це напевно практично рівнозначно. Як би Ви поставилися до того, щоб голів держкомітетів також призначали за квотами парламентських фракцій, як це було під час створення коаліційного уряду?

–         Позитивно. Але це нічого не змінить. Треба міняти взагалі систему виконавчої влади в Україні. Хто буде в квотах, хто не буде в квотах. Коли в нас зараз чотири міністерства будуть виконувати одну і ту ж функцію, це значить, що у владі буде безвідповідальність. Коли в нас в одних руках буде сфокусована максимальна влада, в інших не буде ніяких повноважень, то це теж буде…

–         Чому Ви кажете, що це нічого не дало? Адже Ви власне роботу нинішнього уряду охарактеризували як достатньо ефективну і достатньо непоганою.

–         Так.

–         То можливо, якби, скажімо, голів держкомітетів також призначали, якби вони проходили за квотою, квотами фракцій, вони, можливо, також би краще працювали? Можливо, вони могли б більше…

–         Коли казати інституційно, то безумовно, весь уряд повинен обиратися за квотами. Але ми ще не доросли до цього, в нас ще не пройшла політична реформа, яка повинна пройти. Не така, ненормальна, як зараз пропонується. В жодному з варіантів я не бачила нормальної системи нової влади в Україні. Але, коли казати системно, то так, безумовно, всі члени уряду повинні обиратися за квотою при нормальному розподілі влади між законодавчою і виконавчою владою.

–         Скажіть, будь ласка, а в такому випадку, якби посада голови Вашого Держкомітету була, скажімо, квотовою для якоїсь фракції, Ви б зайняли цю посаду? Чи якась із фракцій парламенту Ва запропонувала б на посаду нинішню?

–         Зараз?

–         Так.

–         Ну, я думаю, да. Але, я думаю, що мій час буде тоді, коли у фракції в 2006 році, в нашої фракції буде багато міністрів.

–         Дякую, пані Інно. Як, Вам цікаво знати, що про Вас кажуть люди?

–         Безумовно.

–         Вас цікавить це? Я хотів би запропонувати кілька думок Ваших колег, колишніх колег по парламенту, власне, фахових людей, які оцінюють Вашу політичну кар’єру, Ваше політичне життя і, власне, Вашу роботу, яку Ви зараз робите на своїй посаді.

–         Дякую.

  • На мой взгляд, человек, имеющий принципиальную позицию. Человек, который постоянно пытается найти решение в любой ситуации и, я уверен, что ее личные качества – сегодня они во многом будут способствовать ее становлению как главы Комитета и усилению роли Комитета сегодня в принятии государственных решений.
  • Вважаю, що вона є перспективною як політик і як сьогоднішній керівник відповідного відомства – вона очолює Комітет  з питань підприємництва та регуляторної політики. Можливо, це трошки не її сфера, адже вона займалась юридичним, можна сказати, що це бізнес. Але займалась трошки іншим напрямком діяльності. І не займалася підприємництвом в тому сенсі, в якому воно сьогодні існує на Україні, а вела великі компанії, забезпечувала їх юридичний супровід.
  • Під час роботи Інни Богословської в парламенті ми тісно з нею співпрацювали і я так згадую, що по більшості документів в нас була спільна точка зору. Що стосується роботи в Держпідприємництві, то я вважаю, що поки-що Інна є молодим керівником і як для молодого керівника дуже забагато політичних заяв. Дуже хотілося б, щоб все-таки Комітет, який є надзвичайно важливим спеціальним органом в системі державної виконавчої влади мав, ну, завжди виважену позицію і зрозумілу для широких кіл підприємців.

–         Отже, пан Єхануров дорікає Вам, що Ви робите занадто багато політичних заяв. Відомо, що ця заполітизованість вже багатьом коштувала своїх посад. І , власне, свіжий приклад – це те, що сталося з паном Піскуном. Ви не боїтеся втратити свою посаду із-за того, що дозволяєте собі коментувати, ну скажімо, інші політичні важливі події?

–         Ні, не боюсь.

–         Ну, а Ви коментуєте ці, скажімо, події, ну, на скільки свідомо?

–         Абсолютно свідомо. Це моя громадська позиція. Це я! Я не буду тому що я знаходжуся в якомусь кріслі, я не буду іншою людиною.

–         Ви не боїтеся перейти, скажімо, дорогу, навіть там, скажімо, нечаянно, комусь там з якихось людей, які можуть вплинути на думку того, хто може, скажімо, Вас зняти з цієї посади?

–         Ні. Я не боюсь переходити дорогу. Я не, знаєте, я не божевільна, я не буду ходити по мінах на мінному полі. Я завжди буду намагатися їх обійти. Але я не буду шугатися від будь-якої посади, від будь-якої посадової особи тільки тому, що вона там має якийсь там сакральний  вигляд.

–         Пані Інно, знаєте, от Ви – знаний юрист в  Україні. От, могли б Ви дати таку фахову оцінку також іншим знаним юристам, зокрема, таким, як пани Медведчук, Гавриш, Головатий, Задорожній, Лавринович? Могли б Ви їх оцінити з точки зору на скільки вони  – фахові юристи?

–         Вони всі – фахові юристи.

–         А хто із них більше, а хто менший? Я розумію, що Ви не хочете нікому із них перейти дорогу, бо будете ходити по мінах.

–         Ні, ні, ні, ні. Ви знаєте, коли казати про фах, я думаю, що з точки зору фахової, між ними можна поставити рівність, знак рівності. Але що стосується інших особистих талантів, то там можна…

–         Із тих, кого я назвав, Ви можете назвати найбільш сильного юриста і найменш сильного юриста?

–         Ні, ні, бо вони взагалі різні, в різних сферах працюють, юридичних сферах. І я думаю, що те, що Ви хочете спитати в мене, не відноситься до їх професійного рівня. Це скоріше відноситься до їх особистих якостей як персоналій.

–         Добре. Пані Інно, ми хотіли б Вам окремо запропонувати ще одну думку щодо, власне, не так Вас, як до Вашого Держкомітету, який Ви очолюєте. Це пані Кужель, яка була також гостем нашої програми. І я хотів би Вам запропонувати дещо із того, що вона казала власне про Держкомітет, який зараз очолюєте Ви.

–         Будь ласка. 

  • К Инне Богословской? Инну я знаю с 92 года. Я не могу сказать, что мы – подруги. Я думаю, мы никогда подругами не были. Я думаю, скорее всего, мы всегда чувствовали где-то определенную долю соперничества. Сейчас я как свекруха, ревнивая, вот как будто я сына отдала, женила, да? Вот я переживаю, как мой Комитет подойдет к новой невесте? Потому что все-таки пять лет. Это как дитя, понимаете? Я знаю судьбу каждого и каждый угол. Потому что я создавала его с нуля. Я буду стараться как свекруха помогать невестке, чтобы мой сын был счастлив. Вообщем, чтоб в моем Комитете все было хорошо.

–         Пані Інно, чи  виправдали, як на Вашу думку, Ви сподівання ревнивої  свекрухи  в обличчі, власне, Пані Кужель, яка віддала Вам свого сина у вигляді Держкомітету?

–         Не знаю. Думаю, що ні. Сподівання Олександри, я думаю, я не виконала. Але, я хочу сказати, що взагалі це – божевілля для державного службовця відноситися до тієї установи, в якій він працює, як до своєї родини, чи до свого дому, чи до свого бізнесу.

–         Вона створювала цей Комітет, як відомо…

–         Це зрозуміло. Але, знаєте, будь-який державний службовець повинен розуміти, що він є службовцем. Він обслуговує суспільні потреби. І коли суспільство в ньому, його хоче, то він працює. Коли суспільство не хоче – він не працює. Погано, що в нашій країні поки-що ми не знаємо, що хоче суспільство від державного службовця. Ми тільки знаємо, що хоче та чи інша посадова особа від державного службовця. Тому зараз мені дуже боляче слухати, що я не розуміюся на проблемах підприємництва, бо, до речі,  перші закони про підприємництво: Закон „Про господарські товариства”, Закон „Про підприємства”, „Про підприємництво” – ці закони мають десятки статей, написаних мною. Ще тоді я починала. Я підприємництвом займаюсь з 90-го року. За радянської влади я займалася адвокатською практикою, яка, до речі, є чистим підприємництвом з точки зору нашого сьогодення. Тому я дуже гарно знаю проблеми підприємництва. Але я точно не хочу вирішувати їх в ручному режимі. Сьогодні хтось подзвонив, для мене є проблема цього дзвінка, цього підприємства – це безглуздя – в третьому тисячолітті вирішувати в ручному режимі питання конкретних підприємств. Ми повинні системно вирішувати проблеми.

–         Пані Інно, на жаль, наша програма не така за часом довга. Я хотів би запропонувати нам  почути ще деякі Ваші цитати, які Ви казали, промовляли протягом  свого свідомого політичного життя. Наших глядачів хотів би закликати більш активно брати участь у нашому інтерактивному опитуванні. Чи довіряєте Ви цьому політику? Телефонуйте, відповідайте на запитання: чи довіряєте Ви Інні Богословській? А ми зараз прослухаємо дещо із сказаного пані Інною раніше. 

Інна Германівна Богословська – успішний юрист, не менш успішний політик. А нині ще й держслужбовець. Відносить себе до тієї невеликої категорії людей, які зробили себе самі. Цим вона, безперечно, пишається. „Думаю, на державну службу потрібно йти таким людям, як я” – казала Богословська журналістам газети „Бізнес” у червні 2003-го. „ Нас усе більше і більше у владі. Ми йдемо на державну службу само реалізовуватися, а не заробляти гроші.” А за два місяці по тому в інтерв’ю виданню „Ліга онлайн” продовжила тему: „Кадровий голод – головна проблема України. Сьогодні можна розв’язати всі проблеми крім однієї: швидко знайти фахівця, який був би ще й порядною людиною”. Не вельми високої думки Богословська і про сучасний вітчизняний політикум. „Я пропоную спочатку визначитися з тими людьми, які будуть представляти нову українську політику. Адже стара колода уже на стільки засалена, що можна за сорочкою та за характерними заломами точно визначити, яка це карта і як вона зіграє.”– „Столичні новини”, березень, 2003 рік. „Мені загалом, – казала вона цьому ж виданню в лютому 2002-го, – деякі політики нагадують жуйку, приліплену до стогу. Приходять нові, намагаються відірвати та пожувати знову.” Інша проблема України, за Богословською, – вітчизняні податки. „Якби послухали мене, – говорила Інна Германівна „Київському телеграфу” в червні 2001-го, – і ухвалили єдиний податок з оббігу, то я гарантую: в Україні був би колосальний підйом економіки. До речі, я думаю, саме тому міжнародні фінансові структури і заперечують проти такої схеми. Кому необхідна Україна з прекрасним бізнес-кліматом?”

–         Знову ж таки пригадую Вашу схильність до політичних заяв, про яку сьогодні вже натякав пан Єхануров. Нещодавно у Черкасах Ви заявили, що із політичної реформи уже нічого не вийде. Чому?

–         Я думаю, що до президентських виборів нічого не вийде. Бо нема зараз консолідації в парламенті.

–         І ще одна також із цитат, яка, власне, не ввійшла в наш цей цитатник. Нещодавно Ви сказали наступне: „Положення глави Адміністрації Президента дозволяє мати монополію на інформацію для Президента, сильно впливати на його думку.” Як на Вашу думку,  цей вплив взагалі, він на благо, чи на зло?

–         Я думаю, що монополія – завжди на зло.

–         Якщо порівняти, скажімо,  от, адміністраторів Президента за останній час: пан Табачник, Литвин, Медведчук. При кому було більше зла, при кому було більше добра?

–         Я не буду зараз відповідати на це питання.

–         Чому? Адже Ви сказали, що  Ви не боїтесь робити політичних заяв.

–         А це не політична заява. Як можна їх порівнювати? Всі ці люди абсолютно різні. Кожна людина з цих використовувала…

–         Монополія на доступ до Президента була завжди однаковою, чи вона все-таки чимось відрізнялась?

–         Дуже схожа. Дуже схожа. Люди просто різні. Тому вони по-різному використовували цю монополію.

–         І ще одне. Порівнюючи двох впливових політиків, Ви сказали: „ Янукович – це технічний консолдідатор, що знаходить компроміси між політичними силами. Медведчук прекрасно працює в умовах конфлікту і екстриму”. Хто із них кого, на Вашу думку, обіграє все ж таки, в решті решт?

–         Я думаю, що Янукович.

–         Обіграє?

–         Так.

–         Ще одне: „Якщо до виборів уряд не звільнять, то у другий тур вийдуть Ющенко і Янукович. Якщо відставка відбудеться, то Президентом стане Ющенко, а Янукович буде прем’єром.” На чому ґрунтуються Ваші прогнози? Ну, відомо, що прогнози – це річ, звичайно, невдячна, але, все-таки.

–         Всі мої прогнози завжди ґрунтуються на об’єктивних обставинах і на інтуїції.

–         Бюджет 2004-го року. Ви заявили, що Азаров взяв на себе фактично відповідальність за бюджетний процес, який відбувається зараз. Поєднання двох посад, тобто, першого віце-прем’єра та міністра фінансів. Скажіть, будь ласка, це позитив, чи негатив у самому процесі ухвалення бюджету?

–         Абсолютний негатив.

–         А чому Ви так гадаєте?

–         А тому, що це порушення співвідношення компетенції, повноважень і відповідальності.

–         Пані Інно, Ви також в нашому бліцопитуванні сьогодні сказали, що Ви, у Вас є свої амбіції. Скажіть, будь ласка, от Ваш характер часто також називають залізним характером, порівнюють із відомими політичними жінками-політиками. Ви себе в майбутньому хотіли б бачити першою леді такою, як скажімо, Маргарет Тетчер, чи такою, як Лора Буш? Яка роль для Вас була б театральна, чи політично влаштувала б Вас?

–         Я колись казала, так, я колись казала і я хочу сказати ще раз: я б хотіла бути жінкою-політиком, яка б поєднувала, коли це можливо, риси Маргарет Тетчер і Індіри Ганді. Я буду намагатися це робити.

–         Тобто, Вас…

–         І залишатися Інною Богословською.

–         При сильному чоловікові бути першою леді – вас не дуже влаштовує, чи взагалі не влаштовує?

–         Я не знаю, подивимось, може з’явиться такий чоловік.

–         Дякую, пані Інно, за цікаву розмову. Я на завершення нашої програми звернуся уже до нашого інтерактивного опитування. Нам зателефонували 700 з лишнім осіб. 48% із них, пані Інно, Вам довіряють. 52% – не довіряють. Як би Ви самі прокоментували цифри: довіру, недовіру до Вас наших глядачів?

–         Нормально. Я думаю, що люди…

–         Як Ви гадаєте, варто йти на вибори, скажімо, маючи 48% довіри?

–         Ну, коли б я бачила, хто голосує, то я б Вам відповіла на це запитання. Але зараз ми не бачимо: хто?

–         Дякую, пані Інно. Я нашим глядачам нагадаю, що сьогодні гостем програми „Темник” була Інна Богословська. Ну, а ми наступної п’ятниці, як завжди, сподіваюся, зустрінемося і будемо знову розмовляти про цікаві політичні події з цікавими політиками. Всього найкращого. Тримайтеся.