На посаді голови Держпідприємництва Інна Богословська має намір перетворити комітет на управлінську структуру європейського зразка, яка володітиме інструментами системного впливу на формування бізнес-середовища в Україні. Вона збирається вже в четвертому кварталі цього року подати проект закону, який створить правові умови для впорядкування системи видачі дозволів і погоджень на ведення підприємницької діяльності.
Ви наголошуєте, що Держпідприємництва повинен працювати у більш ширшому сегменті і впливати на розвиток всього бізнес-середовища. Але чи має він такі можливості, чи володіє відповідним функціональним інструментарієм?
Головне завдання комітету в тому, щоб бути містком між бізнесом і владою. Він повинен забезпечити правильність проходження проблемних бізнес-сигналів до влади і, навпаки, — владних рішень до підприємців. Та знаходити найбільш оптимальні способи розв’язання проблем і конфліктів, закладати механізми розв’язання та попередження їх виникнення на рівні законів та підзаконних актів. Тому при такій широті діяльності комітет вже не може орієнтуватися лише на той сегмент, який представляє лише мікро- і малий бізнес. Його завдання – аналізувати становище й динаміку зміни всієї бізнес-інфраструктури. Комітет має для цього весь необхідний інструментарій, адже, скажімо, департамент регуляторної політики охоплює не лише малий бізнес, а департамент реєстрації та ліцензування і департамент контролю та дозвільної системи займається проблематикою, що характерна для всієї сфери підприємництва. Тобто є цілий інструментарій позитивних регуляторних впливів, якими комітет має користуватися і сприяти розвитку всього бізнес-середовища. Ще однією особливістю в роботі комітету стане те, що він більшу увагу зверне на такий метод державного регулювання як програми сприяння розвитку підприємництва. Буде підвищена якість підготовки та реалізації програм на різних рівнях – міжнародному, національному, регіональному. Буде посилено напрям адаптації законодавства України до ЄС.
Наскільки під Вашим керівництвом трансформується діяльність комітету та якими будуть пріоритети державної політики розвитку підприємництва?
Моє призначення на посаду голови Держпідприємництва співпало із завершенням певного етапу розвитку підприємництва. Якщо стисло простежити новітню історію, то, на мою думку, саме в 1997 році стало зрозуміло, що повернення до адміністративно-регульованої економіки вже не буде, а розвиток ринкових відносин є незворотним процесом. З 1997 року розпочався перелом та розвиток підприємництва як важливого сегмента ринкової економіки та основи формування середнього класу. В 1998 році двигуном процесів стала система спрощеного оподаткування й процедура дерегулювання, що з часом трансформувалася в більш системний інструмент превентивного удосконалення державного управління сферою підприємництва – єдину державну регуляторну політику. В цьому – значна заслуга Президента, Уряду і, звісно, Держпідприємництва, який зумів досягти результатів у дуже складних соціально-економічних і політичних умовах. За ці роки значно підвищився рівень самоорганізації підприємців, їх здатність до захисту своїх прав та відповідальність за виконання своїх обов’язків. Очевидно, в силу обставин, через необхідність подолання масового безробіття і забезпечення самозайнятості населення комітет більше займався розвитком мікро- та малого бізнесу. Безумовно, це мало свої позитивні результати, адже мале підприємництво виконує низку важливих функцій в системі ринкової економіки. Але сьогодні виникла потреба в побудові нових, стратегічно спрямованих завдань комітету, оскільки за ці роки змінилося саме бізнес-середовище. Постала необхідність в діяльності такого органу, який би на державному рівні транслював інтереси всього підприємництва – і малого, і середнього, і великого. Ми повинні зрозуміти, що в умовах реальної ринкової економіки існує тісний взаємозв’язок між різними рівнями й формами бізнесу. І малі виробничі підприємства, і великі об’єднані в інтегровані промислові гіганти, і практично основу кожної могутньої корпорації складає ціла система підрядних і субпідрядних малих технологічних фірм. Така інтегрована модель сучасної глобальної економіки. Тому, якщо ми не хочемо залишитися осторонь об’єктивних процесів економічного розвитку, – ми повинні розвивати систему господарської інтеграції між малим, середнім і великим бізнесом. І дбати про все бізнес-середовище, розглядаючи його цілісну внутрішньо взаємопов’язану систему.
Чи буде збережена і в якому саме вигляді спрощена система оподаткування, адже після скасування спецпатенту в пресі стали з’являтися тези про те, що Ви виступаєте проти спрощеної системи оподаткування?
Я ніколи й ніде не виступала проти спрощеної системи оподаткування, бо як аудитор та фахівець з питань податкового й митного регулювання добре розумію, що ця система відіграла ключову роль в розвитку малих підприємств, збільшенні чисельності підприємців та поліпшенні їхнього становища. До речі, консалтингова група “Пруденс”, власником якої я є, складається з кількох спеціалізованих фірм, більшість з яких є суб’єктами сплати єдиного податку, а деякі працюють на загальній системі оподаткування. Але в сфері податкового регулювання робота комітету не повинна обмежуватися лише спрощеною системою. Як комітет з регуляторної політики він повинен займатися всім спектром податкового регулювання, і йти відразу двома шляхами – удосконалення і спрощеної, і загальної системи оподаткування. Адже ми бачимо, що головна причина нівеляції й структурної деформації системи спрощеного оподаткування полягає в тому, що за роки її дії не було реформовано загалом податкову систему. Політика спрощеного оподаткування й адміністрування малого й середнього бізнесу, дерегулювання бізнесу в цілому повинні бути непорушним і довгостроковим державним пріоритетом. Але ми не повинні закривати очі на реальну ситуацію, що склалася в системі спрощеного оподаткування.
Які проблеми спрощеного оподаткування, на Вашу думку, є найважливішими?
Насамперед це дуже серйозні проблеми із застосуванням єдиного податку для суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб. Сьогодні відбувається роздроблення великих підприємств на такі собі “гуртожитки” фізосіб-суб’єктів підприємницької діяльності. Наприклад, склалася тенденція, коли навіть банки почали створювати один офіс з головним керівництвом, а в інший офіс садити решту працівників, які реєструються як приватні підприємці – фізичні особи і переходять на сплату єдиного податку. Поширюються спеціальні “методики” мінімізації оподаткування з використанням «спрощенців», що в принципі негативно впливає на рівень наповнення державного бюджету й призводить до скорочення соціальних виплат, зменшує можливості для підвищення рівня пенсій і зарплат працівникам бюджетної сфери. Тобто податкова система в даному разі не виконує свої функції розподілу – одні люди мають можливість отримання легальних максимальних прибутків від діяльності, а інші – опиняються в умовах соціальної незахищеності. Це несправедливо! Сьогодні вже навіть великі заводи починають зловживати спрощеною системою оподаткування і змушують своїх працівників переходити на єдиний податок для фізичних осіб. Це не є нормальною тенденцією!
Які найбільш оптимальні способи розв’язання цих справді складних проблем?
Нам необхідно не скасовувати, а вдосконалити спрощену систему. Ми змогли призупинити ті негативні для наших підприємців вимоги і поради, які нам пропонував, наприклад, МВФ. Я особисто три дні працювала з фахівцями МВФ, і ми домоглися того, щоб було знято вимогу перейти на уніфікацію спрощеної системи за наступним принципом: щоб спрощена система поширювалася лише на ті підприємства, які мають річний обіг до 300 тис. гривень. Всі, хто має обіг від 300 тис. і вище, повинні, за вимогою МВФ, переходити на загальну систему оподаткування. Мені вдалося зняти цю вимогу. Оскільки, я вважаю, ми повинні зберегти спрощену систему. Але удосконалити її таким чином, щоб максимально зменшити можливість податкових зловживань. Загалом, як доводить теорія й практика оподаткування, застосування прямих податкових пільг неминуче призводить до зловживань у податковій сфері. Тому ринкові країни практично не застосовують методи прямих податкових преференцій, дотримуючись принципу рівності всіх суб’єктів оподаткування. Але натомість держава створює й підтримує цілу інфраструктуру ефективної кредитної, інвестиційної підтримки, надання прямих дотацій і субсидій тим підприємствам й цілим секторам, сферам і галузям, які мають стратегічне соціально-економічне значення. Наприклад, в Польщі діє ціла система фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки й прямого дотування і субсидіювання суб’єктів підприємництва. Ці процеси є невідворотними і в Україні. І саме таку систему необхідно нам будувати, паралельно підтримуючи спрощену систему.
А чи не буде це нагадувати методи командно-адміністративного управління економікою, коли держава надавала дотації державним підприємствам, або часи початку 90-х, коли кредити під державні гарантії та безворотні фінансові допомоги призвели до значних зловживань?
Ні, держава лише стежитиме за розвитком і функціонуванням цілої розгалуженої інфраструктури, яка здійснюватиме справедливий і об’єктивний відбір, селекційну підтримку кращих, економічно ефективних суб’єктів, які мають важливе значення для соціально-економічного розвитку міст, регіонів і держави загалом.
Як взаємодіятимуть між собою ці дві сфери — система податкових преференцій, яка діє зараз, та система адресної підтримки шляхом надання інвестицій, кредитів, субсидій та дотацій, яку необхідно створювати в Україні?
Згодом, через років п’ять-шість вона повинна замінити спрощену систему оподаткування і стати більш ефективним регуляторним стимулом розвитку підприємництва. Але, щоб зберегти і вдосконалити спрощену систему комітет має звернути увагу на всю сферу податкового регулювання. Безумовно, в ході розвитку нашої країни буде змінюватись і ця система. Ми повинні розуміти, що ніщо не може бути законсервованим.
Завдання комітету – вловлювати правильні “сигнали” про те, як саме впливають зміни в оподаткуванні на стан підприємницького середовища, на бізнес-клімат, на динаміку розвитку. Комітет повинен формувати такий “регуляторний сигнал” в проектах підзаконних актів, які так чи інакше регулюватимуть процес застосування нових норм оподаткування. А якщо знадобиться – ініціювати внесення змін і в діюче податкове законодавство. І діяти він повинен або через Кабінет Міністрів або через Верховну Раду – залежно від того, як в тій чи іншій ситуації буде стратегічно вигідніше. Це і є формування економічно ефективної державної регуляторної політики.
Які ще напрями будуть пріоритетними в діяльності Держпідприємництва?
Пріоритетами будуть також – подальше скорочення видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню, впорядкування дозвільної системи, реєстрація за принципом «одного вікна». Одним з стратегічних напрямів стане створення кластерів, які стануть середовищем господарської інтеграції малого, середнього і великого бізнесу; налагодження системи залучення малих і середніх підприємств до виконання державних замовлень та державних програм, а також освітня програма для підприємців та створення системи оперативного інформаційного забезпечення і діяльності комітету, і процесів розвитку бізнес-середовища.
Важливо також навчитися об’єктивно вивчати природу та причини проблем, які виникають. При цьому, для більш ефективної роботи необхідно запроваджувати процес структурування проблем. Їх треба розділяти на два типи: ті, які мають глобальний характер і впливають на інвестиційний клімат у державі, та ті, які є специфічними саме для мікро- і малого бізнесу. Відомо, що існують міжрегіональні дозвільні бар’єри, бізнес-бар’єри, яких не повинно бути. В нас зараз міжрегіональні втрати сягають такого рівня, що підприємцям легше працювати з закордонними партнерами… Незабаром до нас наблизиться кордон Євросоюзу. Спочатку протягом 1,5 року ми втрачатиме близько 30% обороту з європейськими країнами. Тому ми повинні бути готовими компенсувати ці втрати пожвавленням внутрішнього ринку, щоб не провалити процес наповнення бюджету, і не зменшити прибутки населення. Після цього ми будемо готові до суттєвого збільшення торгівлі з країнами ЄС та інвестиційного буму, який нас очікує через кілька років.
Які законодавчі заходи, на Вашу думку як юриста, є невідкланими?
Одне з головних завдань – вже цієї осені необхідно прийняти закон, який закладе основні принципи й напрями державної підтримки малого підприємництва. В ньому необхідно зафіксувати основні політичні параметри – і політику спрощеного оподаткування, і чітку градацію між мікро, малим і середнім бізнесом, визначивши їх критерії. Цей закон повинен дати можливість законодавчого підтримати спрощену систему принаймні ще на п’ять-сім років.
Ще одним пріоритетом стане удосконалення митного регулювання. Сьогодні через те, що діють окремі декларації на експорт та імпорт, штучно розірвано процедуру оформлення митного вантажу. Експортна декларація, наприклад, з Німеччини, не є підставою для оформлення вантажу в Україні. Коди різні, і тому з Німеччини молже виїхати італійське шкіряне взуття вартістю, скажімо, $50 за пару, а в Україну в’їхати вже як гумове, що коштує лише 50 центів… Легальний експорт Польщі в Україну становить 1 млрд. 600 млн. доларів. А легальний імпорт з Польщі в Україну – 1 млрд. 48 млн. Куди поділося 552 млн.?! З цим пов’язана й проблема недоотримання та неповернення ПДВ. Але це проблема вже другого рівня. Страшніше те, що “чорний” та “сірий” імпорт просто підриває роботу наших реальних виробників, які за ціною є неконкурентоспроможними. Необхідно запровадити єдину експортно-імпортну митну декларацію, яка дасть можливість подолати явище контрабанди. Сьогодні розпочато роботу з підготовки Указу Президента, який створить правове підгрунтя для розв’язання цих проблем.
Розвиток кластерної моделі взаємодії між малим і великим бізнем є новим напрямом у політиці розвитку підприємництва. Розкажіть, будь ласка, більш детальніше про нього.
По-перше, ця система забезпечить взаємодію між великим, середнім і малим бізнесом. Кластер – це система, за якої велике підприємство залучає до співпраці на постійній основі малі та середні підприємства, які виготовляють для нього ту чи інші продукцію, обладнання, надають йому необхідні послуги. Система кластерів дасть можливість встановити господарські зв’язки між мікро-, малим, середнім, великим бізнесом. По-друге, ця система допоможе малим і середнім підприємствам відчути, що таке культура бізнесу у великих підприємствах, і врахувати всі особливості при переході до великого бізнесу. І по-третє, це, безумовно, стабілізація відносин в малому і середньому підприємництві, бо коли є великий замовник, то є стабільність і в розвитку підприємства, що виконує довгострокове замовлення. Крім того, ми розуміємо, що інноваційні моделі – це те, що вкрай необхідно сьогодні Україні. І малі, і середні підприємства можуть запропонувати в сфері хай-тек технологій, ай-ті технологій величезний перелік послуг, яких потребують зараз великі підприємства, але в цих великих підприємств не вистачає ні часу, ні фахівців для того, щоб забезпечити себе власними силами. Тобто промислові кластери – одна з нових великих сфер діяльності комітету.
Ще одна давня й актуальна проблема — відносини суб’єктів підприємництва і органів державного контролю, зокрема, податкового. Яке Ваше бачення шляхів розв’язання цієї проблеми?
Комітет займатиметься вирішенням цього питання. І робитиме це насамперед на законодавчому рівні. Право перевіряти дотримання податкового законодавства повинно належати лише структурам Державної податкової адміністрації. При чому, підставою для розгляду матеріалів податковою міліцією та іншими правоохоронними органами може бути лише рішення ДПАУ, яке вступило в силу. Це зробить податкову адміністрацію справді інструментом забезпечення збору податків, а не засобом неправомірного тиску влади на громадян. Комітет буде продовжувати роботу в цьому напрямі й, зокрема, ми докладемо зусиль для припинення неефективного втручання правоохоронних органів в компетенцію один одного. В свою чергу, необхідно формалізувати процедуру податкової перевірки, що суттєво зменшить можливості для використання адміністративних органів з метою тиску на політичних опонентів або на економічних конкурентів. Це обмежить простір корупції в правоохоронних органах.
