Доброго дня всім!
Зараз ми втрьох тут сидимо: я, Ігор Дідковський – представник громадського об’єднання „Віче України”, Ірина Оніщенко — представник партії Віче, член політради, людина яка відповідає за освітні і просвітницькі програми „Віче”. І у нас дежавю. Бо все що ми почули від поважного представника фонду Аденауера, це те, що партія і рух „Віче” зробили за останні 4 роки. У нас тільки що відбувся з’їзд, в суботу, і ми на з’їзді сказали, що «Віче» є перша модерна партія в Україні, яка не повторює історію створення КПРС і будується за іншими принципами ніж КПРС. І ми не думали сьогодні казати, але я вам просто нагадаю, як створювалося «Віче». Оце (демонструє ПРК – прим. ред.) програма „Віче” на яку пішло 3 роки.
Чесно вам скажемо, коли б не було виборів у 2006 році, нам би потрібно було мати ще один рік, щоб допрацювати її. І ми будемо це робити наступних 2 роки точно. В цій програмі не 100 сторінок, а 168. Може коли допрацюємо залишиться 100. Але тут є стратегія на 20 років, тактика, середньострокова перспектива і те, що треба робити сьогодні на сьогодні. „Віче” формується як партія нового зразка. Зараз як кадрова партія, не масова. Тому що в Україні є велика проблема — проблема нащадків КПРС. У суспільстві є негативне відношення до членства в партії. Це правда. І повірте нам, ми не збираємо купами людей на якийсь корисний інтерес „станьте членами партії, ми просунемо ваш бізнес, чи просунемо якісь програми”.
А коли ми дійсно будуємо партію за світосприйняттям, то членство не може бути масовим, за сьогоднішніх умов. І тому „Віче” — і ми впевнені в тому, що це шлях для будь-яких партій, які залишаться в майбутньому в Україні – формується за принципом: партія гуртує людей, які прийняли свідоме рішення займатися політикою. А політикою можна займатися у трьох типах діяльності. Це робота в законодавчих органах, тобто в місцевих радах, та на національному рівні у Верховній Раді. Це робота у виконавчій владі, теж місцевого чи національного рівня. Це робота партійних функціонерів, які будуть працювати в партії на професійній основі. І сьогодні за таким принципом партію значно легше будувати, чим за принципом «давайте ходімо разом — разом батька легше бити».
Як ми вирішуємо інші питання масового залучення симпатиків та прибічників. Це вирішується через велику громадську організацію «Віче України», яка була прародителем партії „Віче”. „Віче України” у лютому буде 4 роки, а партія «Віче» фактично має півтора роки життя — вона стала новою партією з громадського руху, який об’єднав різних фахівців. Ця програма стала результатом роботи громадського руху за 3 роки. І під час підготовки цієї програми 30 тисяч людей прийняли участь тільки в обговоренні програмних тез на круглих столах, конференціях. „Віче України”, як громадська організація, видавала гранти професіоналам, які аналізували те, що зібрала спільнота. І в результаті ми отримали програму.
Сьогодні життя каже нам кожного дня, що ми не помилилися. І в тому, що стосується стратегії і в тому, що стосується інструментів. Нас дуже просто перевірити. Ви можете відкрити книгу, знайти розділ і подивитися, чи відповідає те, що каже і робить партія тому, що написано в програмному документі.
Ми маємо 82 депутатські групи на місцевому рівні. Ми зараз відчуваємо на собі, що таке мати невелику партію. Але ми навчилися працювати з цим. В нас є Ради, де пройшло всього 2 депутати від нашої партії. Але обидва депутати обрані керівниками комісій, тому що це найкращі фахівці. І вся інша депутатська спільнота визнала їх найкращими фахівцями. Тобто, навіть маючи 2 депутати, ми маємо дуже великий вплив на діяльність Ради. І головне завдання, яке ми бачимо сьогодні для партії, це робити кадровий резерв для законодавчої і виконавчої влади. І кожен день навчати своїх депутатів, які пройшли до місцевих рад. Ми вже зробили семінари для всіх депутатських груп. Виїжджали фахівці на місто. Ми будемо робити тренінги, бо сьогодні ніхто на місцевому рівні не знає, як працювати в місцевих радах за пропорційною системою. Навіть ніхто не знає, як повинні працювати громадські приймальні. Вони в нас вже всюди є, але принцип роботи в громадських приймальнях за пропорційною системою абсолютно відрізняється від принципу роботи за мажоритарною системою.
І ще — фінанси. Існує дуже хибна практика, коли центральний офіс фінансує місцеві осередки. Це призводить до патерналізму, і до того, що місцеві осередки втрачають будь-яку ініціативу. І під час виборів „Віче” була єдиною партією, в якої центральний офіс фінансував парламентську виборчу кампанію, а місцеві офіси, фінансували місцеві вибори. І тільки в тих випадках, коли програмам затвердженим по місцевих виборах, не вистачало грошей для фінансування, ми дотували тільки ту частину, яку не могли зібрати місцеві офіси. Це привело до того, що навіть ті невеликі депутатські групи, які зараз має „Віче”, стали центрами по гуртуванню великих депутатських груп.
І ще. Є ілюзія, що на місцевому рівні хоч якось спрацювала пропорційна партійна система. Ви прекрасно знаєте, що в кожному місці, наприклад, велика фінансова група має своїх депутатів в усіх фракціях. Тобто, заступник директора у фракції БЮТ, другий заступник директора у „Регіонах”, третій заступник директора у Вітренко, четвертий десь ще. У нас такого немає, слава Богу, у „Віче”. Ми уникнули цього. Тобто, якщо можна казати, що пропорційна система відбулася на національному рівні, то немає жодних підстав казати, що вона працює на місцевих рівнях. Я думаю, що завдання партій на майбутнє — формувати місцеві осередки, як команди з людей, які мають спільне світосприйняття.
Партії, які пишуть програму партії через політтехнологів за 2 місяця до виборів, будуть втрачати свої позиції кожен наступний рік. І слава Богу. Тому що коли просто точиться боротьба за владу, а після того партії приходять до влади і не знають що з нею робити, виникає велика проблема.
03.11.2006
